Хто переможе в новій холодній війні?

Перша холодна війна була насамперед війною ідей. Радянському казармовому колективізму протистояв західний культ індивідуальних прав і свобод людини. Боротьба відбувалася "за уми і серця" людей як на Заході, так і на Сході. СРСР підтримував світовий комуністичний рух. Захід – паростки свободи у східному блоці в усіх її виявах: від альтернативного мистецтва до незалежних профспілок. Саме ідейний розгром великого й жахливого совка визначив його фізичну смерть. Ця перемога прийшла не сама собою. Західний світ вклав у неї величезні фінансові та інтелектуальні ресурси.

Нова холодна війна також приречена стати ідеологічною війною. На боці Заходу той самій набір європейських гуманістичних цінностей. Кремль змінив зброю. Тепер це не комунізм, а розкол, хаос і ненависть, які розпалюють за допомогою набору ультраправих, ультралівих, ксенофобських, конспірологічних меседжів, що адресно надсилають кожен своїй цільовій аудиторії, щоб нацькувати людей на істеблішмент, демократичні інститути й одне на одного.

Поки в новій холодній війні, на відміну від попередньої, Захід не готовий активно протистояти ідейному наступу зі Сходу і тим більше вести наступальну політику в інформаційно-ідеологічній сфері. Якщо СРСР західні політики відкрито називали імперією зла, то путінську Росію вони ображати бояться. Це тепер вважають неполіткоректним. Хоча, думаю, річ в іншому. Російський олігархат тісно інтегрований у світову бізнес-еліту. Це не комуністичні вожді, а вигідні, соціально близькі партнери.

Усе популярнішими серед західних лідерів стають капітулянтські настрої. Днями, наприклад, Еммануель Макрон оплакав "західну гегемонію" у промові перед послами. Основний аргумент – посилення економічної могутності незахідних країн, насамперед Китаю.

Європейські лідери ніби забули, що сила Заходу не тільки в економіці, а насамперед в ідеях: свободи, прав людини, гуманізму. Я не ідеалізую європейської історії. Було в ній багато мерзенного: колоніалізм, фашизм тощо. Європейці не кращі і не гірші за інших жителів землі, але так сталося через різні, зокрема випадкові й суб'єктивні, обставини, що саме Європа стала колискою і джерелом поширення свободи та демократії.

Свою колаборацію із Кремлем західні еліти виправдовують лицемірною турботою про жителів Росії. Проте інтереси населення й авторитарної влади часто протилежні. Макрон каже: "Не можна витісняти Росію з Європи". Але ж власне цим зараз і займається саме російське керівництво. Навіть більше, воно намагається закрити західний шлях розвитку і для сусідніх країн. Приклад цього – агресія проти України, яка зробила європейський вибір усупереч волі Кремля.

Нинішня російська влада – ворог Заходу. Вона не приховує і навіть хизується цим. Але є в Росії (як і в більшості інших авторитарних країн) і посилюється рух за свободу. Люди, що борються за свої права на вулицях Москви (як і Гонконгу або Каракаса), – природні союзники європейської цивілізації у протистоянні авторитаризму.

Є тільки два можливі варіанти фіналу нової холодної війни: або путінський режим впаде, а Росія повернеться на шлях вестернізації, або Кремлю вдасться дестабілізувати й максимально послабити демократичні держави, переформатувати їхні інститути під свої потреби та інтереси. Демократію зможе захистити тільки співпраця орієнтованих на європейські цінності людей у всьому світі.

Оригінал