Київ перетворив невигідні для себе Мінські угоди у виверт

Будь-яка політика передбачає лицемірство. Особливо, якщо ідеться про дипломатію

Будь-який український політик змушений говорити про безальтернативність Мінських угод. Про те, що вони - це шлях до миру на Донбасі. Про те, що переговори і консультації у "мінському форматі" неминучі і необхідні.

В реальності ж у Києва немає іншого вибору, крім як імітувати виконання Мінських угод. Саме імітувати, бо їх пряме виконання перетворить Донбас в контрольований Росією анклав. Цей сценарій досить недвозначно пророкують пункти про амністію, особливий статус регіону та контроль над кордоном, який мають відновити лише після проведення місцевих виборів, - пише Павло Казарін для "Крим.Реалії".

Київ прекрасно розумів, що буквальне виконання Мінських угод призведе до кризи. Обов'язково - політичної. Ймовірно - кризи української державності як такої. Ілюзій не було - другі Мінські угоди укладали в лютому 2015-го, коли Україна була ослаблена, а Росія могла нав'язувати свій порядок денний. І тому Київ вирішив перетворити спочатку невигідну для себе угоду в виверт. Прийом - для збереження міжнародних санкцій проти Росії.

Для цього Україна раз за разом наполягала на тому, що Москва не виконує перший пункт угод. Той самий, який передбачає повне припинення вогню вздовж лінії зіткнення. Київ наполягав, що до тих пір, поки цей пункт не виконується, про реалізацію наступних домовленостей не може йти мови. І, треба віддати належне, ця тактика працювала останні чотири з половиною роки.

Росія залишалася під санкціями. Війна перейшла в позиційну стадію. Кількість втрат - в порівнянні з цифрами 2014-го року - скоротилася. І це той максимум, на який Україна могла розраховувати.

У цьому і полягає необхідне лицемірство. Втілення Мінських угод - які укладали під тиском і покликані були утримати Україну в імперському стійлі - за ступенем ефективності для Києва нагадуює постріл у ногу. Відмова від них в односторонньому порядку загрожує скасуванням санкцій проти Росії. Єдиний вихід - підтримувати статус-кво: "Ми б і раді, але Росія не виконує перший пункт про припинення вогню. А тому санкції повинні зберігатися".

І якщо український політик наполягає на тому, що "Мінськ" потрібно втілити в життя в повному обсязі - він або наївний, або зловмисний. Або він не розуміє механіку роботи цього механізму. Або він просто намагається втілити в життя російський сценарій.

У цю ж скарбничку наївності - всі розмови про пошук нових форматів. Нормандський, Будапештський або який-небудь ще - це все не має ніякого сенсу. Мир на Донбасі не настає не тому, що за переговорним столом сидять не ті дипломати. Він не настає лише тому, що на це немає волі Росії. Тієї самої, яка і розв'язала нинішню війну.

Так само немає сенсу шукати нові формати заради посилення санкцій проти Москви. Тому що якби у ЄС було прагнення посилити тиск на Кремль - вони б зробили це в рамках "Мінська". Замість цього ми бачимо бажання багатьох європейських держав пом'якшити санкції - і знову заробляти на російському ринку. І єдина опція, яка є в розпорядженні Києва - це домагатися підтримки існуючого статус-кво.

Українські політики і дипломати приречені говорити про безальтернативність Мінських угод. Але в тому й річ, що головна перевага "Мінська" в тому, що його реалізація так і не почалася. І поки угоди стоять на паузі - Росія несе збитки від санкцій, а Україна зберігає свій суверенітет.

Тільки і всього.

Copyright © 2019 RFE / RL, Inc. Передруковується з дозволу Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода