Спалах активності свідомості – це поствиборне чи передвеликоднє?

Головною проблемою справжніх володарів цивілізованого світу стає питання зайнятості людських мас

За два останні дні сталося щось небувале. Попередніми сезонами таке могло статися раз або два за рік, а за ці два дні мені зробили десять гнівних зауважень впродовж години кожного дня.

Дворічний малюк дуже любить копирсатися у дрібних червоних камінчиках, якими встелені порожні простори на складному класичному квітникові у найдавнішому і найдосконалішому міському сквері. Він там може довго сидіти на землі, пересипаючи камінці руками, патиком або лопаткою. При цьому він знає кілька правил, яких ніколи не порушує, – не сипле камінців на ґрунт, де висаджені квіти, не викидає їх на межі великої клумби на хідники, не залишає викладених ним же камінців на кам'яних обмеженнях квітника, – пише Тарас Прохасько для видання "Збруч".

Він тут так само довго бував і минулого літа, і восени, і цілу зиму, і на початку цієї весни. Він не просто бавиться. Йому все було важливо щось робити разом із працівниками зеленого господарства і двірниками. Він почувається там затишно і вільно. Звичайно, що за моєї згоди. І це є очевидною еволюцією звичаїв, які простують до збільшення вільності, принаймні доти, доки не станеться якась чергова всесвітня катастрофа. Не боронячи йому там порпатися, я зумів навчити не завдавати шкоди красі, живим істотам, чиїмось зусиллям і праці, навіть задуманому кимось порядкові. Врешті, я сам вважаю це місце еталонним міським ландшафтом і, не зважаючи на велику популярність скверу серед батьків з малими дітьми, завжди був проти того, щоби спотворювати цей заказник облаштуванням так званої спеціальної дитячої ігрової зони. Місця для таких майданчиків досить у цілому місті, а в неповторному сквері діти мають вчитися жити з чимось особливим.

Вчора і позавчора більшість перехожих дивилися на дитину з камінчиками на клумбі якось недобре. Десять разів я отримав зауваження від різних пань. Вони були різні, але дуже подібні. Приблизно мого віку, добротно і дорого, але не розкішно і не елеґантно вбрані, серйозні, але не неквапливі, вісім з десяти говорили українською (в інші часи переважно російськомовні є активнішими у сенсі категоричних рекомендацій безалаберним дідам – як вони вважають – малих дітей, розпущених або затурканих – залежно від вигляду дідуся). Впало у вічі, що всі вони якось дуже природно говорили про суспільний інтерес. Не казали, що це їх денервує, а наполягали на порушенні потреб спільноти такими деструктивними елементами, як ми з дитиною. До того ж говорили грамотно. Скажімо: це зовсім не весело, цей дизайн створено для потреб муніципальних людей, і тут не пісочниця… Характерно, що вони не мали ні цікавості, ні можливості послухати щось у відповідь – хоча би виправдання або перепрошення. Дуже ймовірно, що вони, надаючи вагомого значення тому, що є свідомими громадянами міста, мали нас за чужаків-переселенців, яких справді багато саме в цьому сквері. Але важливо, що всі вони поспішали на передвеликодній торг пасок і м'ясива, який розклався поруч.

Чому саме тепер такий спалах активності свідомості? Цікаво, це поствиборне чи передвеликоднє? Люди ще не відійшли від впевненості у своїй рації чи вже витісняють все, що було досі короткотривалим натхненням перед спільним Воскресінням і інтенсивною підготовкою до правильної зустрічі веселих і світлих свят?

Це справді гарно бачити, як насправді має значення тут і тепер. І як невимушено одне тут-і-тепер переповзає у інше. І як воно залежить від чергової календарної загальноприйнятої емоції. Як приємно бути з думкою, уникаючи неприємності думання.

Цікаво також бачити, як багато людей щодня знають про існування поруч усіляких ідіотів, примурків, хамів, недолугих, негідників і паскуд. Але у певні моменти, коли йдеться про підрахунок вияву думки, дивуються – звідки цих ідіотів і негідників так багато раптом взялося.

В кожному разі, головною проблемою справжніх володарів цивілізованого світу стає питання зайнятості людських мас. Не в тому старому сенсі, коли йшлося про користь, а в тому, щоби вони чимось займалися, не дуріючи від безсенсовності. І вибори в такому разі набувають значення референдумів або розгорнутих розвідданих для перспективного аналізу. Їхні результати вказують не так на те, чим би хотіли зайнятися опитані, як на те, що вони готові допустити, якщо будуть займатися тим, що їм запропонують. Хтось бавиться камінчиками, хтось робить зауваження, хтось створює дизайн для муніципальних людей. А хтось насолоджується тим, що йому здається, що він все так хитромудро вигадав. Тим часом час старіє, вкотре повторюючи незмінну історію одного давнього тижня від неділі до неділі у весняному Єрусалимі.

Передруковується з дозволу видання "Збруч"