УПЦ не прирікає нас на успіх. Але дає шанс зберегти себе

Війна між Україною і Росією – це конкуренція двох міфів

Юваль Ной Харарі – професор Єврейського університету в Єрусалимі – непогано пояснив, навіщо Україні потрібна Помісна православна церква.

Зробив він це не навмисно. У 2011 році вийшла в світ його книга "Sapiens: Коротка історія людства", в якій він розбирався, чому людство змогло досягти нинішніх еволюційних висот, – пише Павло Казарін для "Крим.Реалії".

Харарі писав про те, що на персональному рівні людина здатна зав'язати особисті стосунки не більше ніж з 150 індивідами. Рота солдатів або стародавнє плем'я здатні триматися один за одного завдяки персональним знайомствам. Але щойно ви долаєте цей кількісний поріг – колишні взаємозв'язки припиняють працювати.

Автор писав про те, що міста, держави та імперії стали можливими лише тоді, коли людство пережило когнітивну революцію. Ту саму, після якої люди почали створювати собі вигадані реальності.

Вигадані реальності існують лише в уяві людей. Це якісь домовленості людей про самих себе і правила гри. Умовний "міф" як система колективних уявлень – саме він став тим фундаментом, який дозволив виду Homo Sapiens здійнятися над усіма іншими. Тому що лише він дає можливість людям взаємодіяти у великих групах.

"Двоє католиків, які в житті один одного не бачили, можуть разом вирушити у хрестовий похід або збирати кошти на будівництво шпиталю, тому що обидва вірять, що Бог втілився в людину і дозволив себе розіп'яти, щоб спокутувати наші гріхи. Два незнайомих серби розуміють один одного, оскільки обидва вірять в існування сербського народу, сербської вітчизни і сербського прапора. ІСД вибудовують власні економічні міфи. Два незнайомих один з одним співробітники Google ефективно працюють разом, тому що обидва вірять в існування Google, акцій і доларів".

Ми звикли думати, що реальність буває або об'єктивною, або суб'єктивною. Харарі писав про те, що є і третій рівень реальності – інтерсуб'єктивний. Той самий, що збудований на вірі і, як наслідок, – взаємодії великої кількості людей. Як приклад він наводив гроші, які не мають об'єктивної цінності, а мають лише інтерсубєктивну. Завдяки тому, що люди домовилися і вірять в їхню цінність, ви можете обмінювати паперові прямокутники і металеві кружечки на їжу і товари.

Автор писав про те, що весь сучасний світ – це простір міфів, які в різних своїх варіаціях здатні об'єднувати людей. Релігійні міфи об'єднують людей, які цю віру поділяють. Віра в гроші дозволяє існувати банківській та кредитній системам. Віра в права людини дозволяє гуманізувати правила життя в сучасних суспільствах. Всі ці міфи об'єднує те, що вони живуть у колективній уяві людей.

До числа інтерсуб'єктивних реальностей Харарі відносив і нації. "Поки мільйони німців вірять в існування німецької нації, хвилюються, коли бачать національну символіку, переказують німецькі національні міфи і готові жертвувати грошима, часом і життям в ім'я німецької нації, Німеччина залишається однією з наймогутніших країн світу".

Хтось скаже, що всі ці цитати доводять зворотне – умовність і штучність колективних міфів. Але в тому й річ, що це не так.

Інтерсуб'єктивні реальності – це частина нашого світу. Те, що зробило можливим взаємодію людей у великих масштабах. Те, що створило цивілізацію в тому вигляді, в якому ми її знаємо. Те, що зробило одні суспільства – успішними прикладами для наслідування, а інші – залишило на периферії історії. Різниця між Північною і Південною Кореєю не в біології і не в географії. Різниця в тих міфах, які сповідують у цих країнах. Ми створили уявні спільноти – і стали їхньою частиною.

У тому й річ, що вигадані реальності не тільки співіснують – вони часом ще й ворогують. По суті, будь-яка революція – це ніщо інше як зміна міфу. Коли на зміну одній системі самовідчуття приходить інша. І вся історія нинішньої війни між Україною і Росією – це, серед іншого, конкуренція двох міфів про Україну. Українського і російського.

Москві хотілося б, щоб Україна жила кремлівським уявленням про саму себе. Щоб саме російський міф і російська інтерпретація були головними в сусідній країні. А Україна протиставляє цьому свій власний колективний міф про саму себе, який, зі свого боку, складається з найрізноманітніших деталей.

Це сприйняття історії. Бажана картинка майбутнього. Ставлення до поняття "норми". І свої власні інститути – громадські, державні та релігійні. Все те, що оконтурює країну по периметру і захищає від спроб колишньої метрополії довести нам, що нас не існує.

Ви можете вважати себе сучасною, світською і вільною від соціальних стереотипів "людиною світу". Відмахуватися від інтерсуб'єктивних реальностей і колективних ідентичностей. Говорити, що в 21 столітті держава не повинна приділяти стільки уваги церкві. Але це все не скасовує того, що протистояння все одно триває. І лакмусом слугує питання про наслідки, які чекають всіх нас у разі різних підсумків цієї сутички.

Різні країни відрізняються якістю життя не через біологію. Зрештою, ми всі на 98% мавпи і на 70% – вода. Значення має саме те, яке колективне уявлення про реальність панує в тому чи іншому суспільстві. Що ми вважаємо нормативним, а що – ні. В які колективні міфи віримо і яким правилам життя підкоряємося. І щоб формувати свої власні правила гри в країні, нам потрібно для початку захиститися від спроби нав'язати нам чужі.

Так, церковний порядок денний комусь здається привітом з минулого. Але в тому й річ, що ми сьогодні екстерном проходимо той шлях, який дуже давно пройшли наші сусіди. І якщо ми запізнилися з деякими процесами на одне-два століття – це зовсім не позбавляє нас необхідності складати ці іспити.

У році, що минає, в українському символічному частоколі додалася ще одна ділянка стіни. Цей частокіл сам по собі не прирікає нас на успіх і тріумф. Але він дає нам шанс на те, що наше майбутнє будемо визначати саме ми.

А не ті, хто вважає, що їхній колективний міф має витіснити наш власний.

Copyright © 2018 RFE/ RL, Inc. Передруковується з дозволу Радіо Вільна Європа/ Радіо Свобода