Українці воювали плече до плеча і один проти одного. Хто переміг – міг програти

Доля "маленької людини" має стати універсальним знаменником

У Лондоні є Imperial War Museum. Перший поверх – Перша світова. Другий – Друга. Потім холодна війна, сучасний світ, а останній поверх присвячений героям британської корони.

Причому експозиція про Першу світову цілком вписується у звичну нам музейну традицію. Детальний опис хронології. Стенди, присвячені найбільшим битвам. Опис різних родів військ. Виставка найбільш вигадливих способів вбивати собі подібних, – пише Павло Казарін для "Крим.Реалії".

Зброя. Танки. Кораблі. Літаки. Битви. Статистика. Все, що ми звикли бачити і у вітчизняних музеях. Логіка великих чисел і глобальних процесів. З тією лише різницею, що це все інтерактивно і цікаво.

Британія може про обидві світові війни однаково говорити "ми перемогли"

І коли піднімаєшся на другий поверх - чекаєш точнісінько того ж. Тим більше, що саме Британія може про обидві світові війни однаково говорити "ми перемогли". Країна не розвалювалася на частини – як Австро-Угорщина. Не звалювалася в революційний штопор – як Російська імперія. Не була окупованою – як більшість континентальних країн Європи.

Британія не пропускала населення острова через м'ясорубку концтаборів. Не сходила з розуму в ультраправій і ультралівій риториці. Боролася і тоді, коли була в меншості, і тоді, коли в меншості виявився противник. У Лондона є повне право на лінійний опис Другої світової. У якому буде все та ж експозиція, що і на першому поверсі. Держава. Дипломатія. Військово-промисловий комплекс.

Але вони вчинили зовсім інакше.

Їхня експозиція головної війни ХХ століття починається з моделі звичайного будинку

Їхня експозиція головної війни ХХ століття починається з моделі звичайного будинку. В якому жила звичайна британська сім'я Алпресів. Глава сімейства Вільям (працівник залізничного депо), його дружина-домогосподарка Еліс і їхні десятеро дітей. Двоє синів пройшли фронт: один в авіації, інший в піхоті – від Дюнкерка до Нормандії. З дочок хтось служив в пожежній охороні. Хтось гасив німецькі "запальнички". Хтось жив приватним життям і працював на фабриці.

Поруч інтерактивна модель. Віртуальна екскурсія по кімнатах їхнього будинку. У парі метрів – типове бомбосховище, яке жителі Лондона споруджували у дворі за затвердженими лекалами. У нього можна зайти і послухати звуки авіанальоту – знайомі будь-якому лондонцю, який пережив війну.

Маршрут залом пролягатиме через реконструйовані кімнати їхнього житла. На кухні буде продуктовий набір і протигази. У спальні – одяг та постільна білизна. У переходах – плакати тієї епохи, що закликають економити продукти і електроенергію.

Екскурсанти проживають всі шість років поразок і перемог так, як це робила звичайна сім'я з передмістя Лондона

Історія Другої світової подана через історію однієї британської сім'ї. По суті, екскурсанти проживають всі шість років поразок і перемог так, як це робила звичайна сім'я з передмістя Лондона. І знаєте, це дуже вражає.

Адже ми досі сперечаємося про те, як говорити про Другу світову стосовно України. Українці носили шеврони різних армій. Встигали за життя змінити громадянство кілька разів. Боролися пліче до плеча і один проти одного. Ті з них, хто переміг – за підсумком могли програти. Ті, хто програв – за підсумком могли перемогти. На відміну від британців, у нас немає і не може бути лінійного погляду на події тих років. Просто тому, що війна пропускала території країни через м'ясорубку. І через неї ж пропускала жителів цих територій.

Доля "маленької людини" – можливо, це могло б стати тим самим універсальним знаменником. Який би зрівнював різноголосицю числівників. Перемоги у всіх були різні і не завжди належали тим, хто їх досягав. А ось випробування були у всіх приблизно схожими.

Хто знає – можливо колись ми побачимо український меморіал Другої світової, в якому під одним дахом виявляться зібрані історії жителів різних територій. І виявиться, що долі донецького інженера, херсонського селянина, кримськотатарського агронома, львівського священика і ужгородського містянина мають куди більше спільного, ніж ми звикли думати.

Монументальний пафос зручний імперіям. У ньому губляться біографії

Монументальний пафос зручний імперіям. У ньому губляться біографії. Глобальне відтісняє приватне. Але варто лише перевернути картинку, щоб виявити подібності.

Ті самі, що однакові для всіх.

Copyright © 2017 RFE/ RL, Inc. Передруковується з дозволу Радіо Вільна Європа/ Радіо Свобода

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Наші автори
Павло Козленко Тренер, бодібілдер
Олександр Сосницький Доброволець, підприємець
Володимир Василенко Правознавець-міжнародник
Всеволод Кевлич Футбольний і тенісний експерт
Марія Моісеєва Медіа-продюсер української служби "Голосу Америки"
Погода