Чому ми досі дискутуємо про ЛГБТ?

Реквієм за нормою

1948 року американський біолог Альфред Кінсі написав книгу "Сексуальна поведінка чоловіка". У ній він пропонував шкалу зі значеннями від 0 до 6, де 0 ‒ це повна гетеросексуальність, а 6 ‒ виняткова гомосексуальність. Кінсі писав, що місце, яке кожен займає на цій шкалі, визначається в період розвитку плоду в матці.

Книга викликала скандал. У той час було заведено вважати гомосексуальність хворобою, яку можна й потрібно лікувати. А Кінсі стверджував, що сексуальні переваги закладаються ще в животі матері. І залишаються незмінними упродовж життя, - пише Павло Казарін для "Крим.Реалії".

Кінсі не самотній. Упродовж наступних десятиліть до цієї теми зверталися біологи в усьому світі. В результаті, 1992 року, гомосексуальність викреслили з Міжнародної класифікації хвороб МКБ-10.

Виявилося, що сексуальна ідентичність закладається під час другого періоду вагітності. Що на переваги впливають гормональний фон і хімічні речовини. Що високий тестостерон у вагітної мами (наприклад, через синдром конгенітальної гіперплазії надниркових залоз) викликає бі- або гомосексуальність у народжених дівчаток.

Коли нідерландський нейробіолог Дік Свааб вперше опублікував результати своїх досліджень ‒ його навіть звинуватили в нацизмі. Він стверджував, що сексуальні уподобання не мають нічого спільного з вихованням. Їх неможливо "виправити", тому що вони формуються на етапі плода. Свааб писав, що навіть функціональні ланцюги в мозку людей різних орієнтацій працюють по-різному. Через це біолога довгий час звинувачували в євгеніці.

У підсумку, вся друга половина двадцятого століття стала часом розвінчання міфів. Виявилося, що гомосексуальна поведінка зустрічається у 1500 видів тварин ‒ від комах до ссавців.

Виявилося, що виховання в гомосексуальній сім'ї не визначає сексуальну ідентичність дитини.

З'ясувалося, що спроби лікувати гомосексуальність безплідні. У найкращому випадку вони призводять до того, що люди приховують свої почуття. Що, в свою чергу, загрожує депресіями та самогубствами. 2009 року крапку в цьому питанні поставив звіт Американської психологічної асоціації (АРА).

І найдивовижніше в тому, що ми досі живемо всередині дискусії про ЛГБТ.

Сперечаємося про їхнє право укладати договори про громадянське партнерство. Дискутуємо про "порочність" одностатевих стосунків. Міркуємо про загрози депопуляції, так ніби процентна частка ЛГБТ-спільноти не є константою з покоління в покоління.

Ми продовжуємо вірити в "гей-пропаганду" і в те, що вона здатна переробити чужу ідентичність. Міркуємо про загрози традиційним цінностям, хоча ЛГБТ супроводжували наш вид упродовж усієї еволюції. Шукаємо соціальне там, де все пояснюється біологією.

Звичайно, почасти наші помилки ‒ данина часу.

Зрештою, не так уже й багато часу минуло з моменту появи наукових досліджень цієї теми. Тим більше, що наша країна й зовсім була до недавнього часу виключена з європейської медичної та суспільної дискусії.

Якісь країни продовжують сповідувати гомофобію через релігійні традиції. Через те, що шукають у священних книгах не тільки етику, скільки соціальні приписи.

Але є ще один важливий фактор для гомофобії. Ми живемо в світі, який стрімко змінюється. На наших очах вимирають цілі професії і галузі. Люди стають не потрібні там, де їх замінюють машини. Соціальні інститути тріщать під натиском технологій. І гендерна ідентичність для сучасної людини стає мало не останнім острівцем її персональної ідентичності.

Це її останній рубікон. Навколо неї вирує хаос. Вона живе в калейдоскопі постійно мінливого світу. У неї забирають стабільність і прогнозованість. Вона нічого не може з цим вдіяти. І тому робить свою гетеросексуальність останньою межею самоактуалізації.

З цієї ж причини боротьба з ЛГБТ стає зручним порядком денним для будь-якого авторитарного режиму. Тому що авторитарний режим за своєю природою приречений торгувати минулим та ідеєю повернення в якесь ідеальне "вчора". Його порядок денний ‒ це "стабільність", та сама, в якій немає місця для ЛГБТ. Тому що сама ідея рівноправності ЛГБТ ‒ це вже замах на "стабільність" і "традицію".

Але в тому й річ, що все це ‒ лише прикмета нашого часу.

Років через сорок нові консерватори стануть говорити, що шлюб ‒ це священний союз між чоловіком і чоловіком, чоловіком і жінкою, жінкою і жінкою, але ніяк не між людиною і андроїдом. А ламати списи наші діти будуть на тему біоінженерії, кіборгів і неорганічного життя.

І якщо вас лякає ідея, що світ змінюється ‒ доведеться засмутити. Він продовжить змінюватися. Зі швидкістю 60 хвилин на годину. Чим швидше ми це зрозуміємо ‒ тим краще.

Copyright © 2018 RFE / RL, Inc. Передруковується з дозволу Радіо Вільна Європа / Радіо Свобода