Крим завжди горів під російськими чобітьми

Нацизм на всю голову

В ніч з 17 на 18 травня 1944 року мої родичі заснули у власних будинках жителями своєї землі, а рано вранці прокинулися ізгоями, а ввечері виїжджали в замкнених товарних вагонах з Криму в нікуди назавжди

З тих, хто їхав у вагонах в нікуди, за час "подорожі" та в найближчі роки померли четверо з десяти. Сталін, перейнявши у Гітлера практику "остаточного вирішення питання", не витрачався на концтабори, печі та газ. Але це був точно такий же геноцид з точно такими ж наслідками для мого народу, як для євреїв.

Мого народу наполовину не стало фізично, а в цілому не повинно було залишитися як такого. Кримських татар спеціально виселяли в республіки Середньої Азії, де, як вважалося, половина здохне, а половина асимілюється серед тюрків-мусульман і більше ніколи не повернеться до Криму, який російські нацисти намагалися зробити своїм ще з 1783 року і ось цей час, як їм здавалося, настав.

Всупереч поширеній думці, цей геноцид в нашій долі був далеко не першим. І не другим.

Історики розходяться в цифрах, але, наприклад, всього за два роки, 1861-1862, кримськотатарське населення скоротилося в Криму на 80%. Ось так от раз – і все. І так не раз. Сталінський геноцид 1944 року був просто останнім. Вірніше, нам так здавалося всі ці роки. А виявилося – ні. Настав 2014-й і почався новий, черговий, гібридний.

У ньому немає товарних вагонів, але є всі ті ж російські нацисти, які взяли на озброєння те, що вони вміють: тотальний терор і страх. Вони вбивають, викрадають, саджають, виселяють не всіх. Але роблять це жорстоко, демонстративно. Щоб боялися всі. І щоб кримські татари або тремтіли від страху в своїх будинках, не знаючи, хто стане наступним, або збирали свої сім'ї і їхали.

Вже близько 10% кримських татар залишили батьківщину з моменту окупації Криму росіянами. Це страшна цифра. Тому що кримський татарин їде з Криму тільки тоді, коли йому насправді скрутно: з огляду на минуле, він буде триматися за землю до останнього.

Російські сусіди, які прожили з кримськими татарами пліч-о-пліч 20 років, після того, як побачили в Криму "свої" танки, не соромлячись, підходять і кажуть: "А коли ви поїдете в свою Україну? Крим же тепер наш!". Людськими словами коментувати складно – це справжній нацизм, на повний зріст, на всю голову. В яку приходить така легка думка –просто взяти і зруйнувати чуже життя. Просто тому, що у людей інша національність, і це їх земля, яка тобі, росіянину, подобається.

Така деталь. Кримські татари в перші роки заслання за тисячі кілометрів від дому не хотіли саджати сади. Це вважалося поганою прикметою. Думали, що скоро повернуться. Тих, хто саджав дерева, засуджували сусіди: "Скоро ми повернемося в свій сад!". Людям властиво вірити в краще. Наші бабусі-дідусі, незважаючи на абсолютну безнадію, вірили.

Вони все ж посадили на чужині сади, але пройшло майже півстоліття – і повернулися додому. І навіть встигли пожити і померти вільними в Україні, не думаючи, що на їхню землю знову ступить російський чобіт.

Але російський чобіт знову прийшов по наші душі. Він, звичайно, знову піде. Крим завжди горів під російськими чобітьми.

Я не знаю точно коли, але бабуся Васфі дочекається мене біля своєї могили. І дядько Джафер, і дядько Зубеір. І мої дочки будуть бігати під цим сонцем вільними людьми у вільній країні, а Україна стане серцем Європи.

Я не знаю точно, коли це відбудеться, але обіцяю, що ми зробимо все, що від нас залежить. А насправді все залежить від нас. Від того, наскільки ми віримо, і наскільки ми разом. Українці, кримські татари – всі, кому не все одно, і хто проти людоїдства і варварства наших днів.

Допомагайте нам, чим/якщо можете.

Оригінал