Чому важко перемогти корупцію?

Від неї програють всі - але потроху. А виграють лише деякі - але багато

Пам'ятайте, як довго в Києві не могли знайти кандидата на посаду міністра охорони здоров'я? Не в останню чергу це було пов'язано зі специфікою відомства. У деяких міністерствах корупція розмазана тонким шаром по бутерброду, а в деяких вона - концентрована. Український МОЗ - з останніх. Охочих реформувати таку галузь було небагато.

Одна справа, якщо на корупційній схемі заробляє п'ятсот осіб по сто тисяч на місяць. І зовсім інша, якщо в списку двадцять прізвищ, кожен з яких годується на десятки мільйонів. У першому випадку боротися зі схемою простіше. У другому - просто небезпечно, - пише Павло Казарін для "Крим.Реалії".

Бо чим більше розмиті інтереси - тим складніше організуватися для їх відстоювання. Розмір прикладених зусиль прямо пропорційний вашому бонусу. Якщо обиватель втрачає регулярно, але порівняно небагато - на барикади він не відправиться. Якщо корупціонер заробляє на вас статки - він захищатиме схему до останнього.

Уся історія людства складається з цього протистояння. З одного боку, є вільний ринок, який діє на кожного, але розсіяно і по дотичній. А протистоїть йому група інтересів, яка нечисленна, але мотивована і тому - сильна. І кожна група інтересів заробляє саме на тому, що діє проти ринку і колективного інтересу.

В результаті від корупції програють всі - але потроху. А виграють лише деякі - але багато.

Обиватель любить скаржитися на корупцію. І вимагає її перемогти. Але питання дуже просте - а що особисто він готовий інвестувати в цей процес? Скільки сил він готовий витратити на те, щоб перемогти ті самі групи інтересів, які на ньому паразитують?

Це схоже на історії про деолігархизацію. Вітчизняні "містери твістери" доклали чимало зусиль, щоб піднятися по соціальних сходах. Вони пройшли через найжорстокіший природний відбір 90-х. Закопували в лісопосадках, їздили на "розборки", вчилися продавлювати менш зубастих і амбітних. Щоб відібрати у них вплив і ресурси, потрібно бути готовим докласти зусиль не менше, ніж доклали вони, щоб цей вплив дістати.

Більш того. Все, що є сьогодні в Україні, - це спадщина олігополії. Навколо кожного ресурсу виросла своя фінансово-промислова група. Для захисту активу вона створювала ЗМІ, політичні партії, систему ешелонованого лобізму. Вся українська вольниця, якою так пишається країна, - це лише підсумок олігархічної системи. Конкурентні вибори, конкурентні медіа, конкуренція повісток - усе це результат того, що в країні не було монополії на гроші.

Можна, звичайно, сказати, що боротьбою з корупцією і монополіями має займатися держава. Тим більше, що в нормальних умовах вона - оператор громадських інтересів. А в спотворених реаліях - оператор інтересів окремих каст.

Але в тому й річ, що перш ніж покладатися на державу, її потрібно ще приватизувати. А український обиватель навіть ринкову зарплату не готовий платити тим, хто повинен його захищати від дракона. А потім дивується, що ці зарплати "ланселотам" платять самі дракони.

Звичайно, можна послатися на цифри. Сказати, що боротьбу з корупцією чекають мільйони. Але в тому й річ, що просте число учасників у політичних процесах мало що значить. Важлива не кількість, а організованість структури.

Неорганізоване не має суб'єктності. Організоване - має. Влада завжди належить організованій меншості. Щоб претендувати на владу - потрібно організуватися. Або примкнути до тих, хто вже це зробив.

Інфантильне суспільство чекає на диво. Добрих чарівників, п'ятсот ескімо і негайного торжества правди і чесноти. Але реальність належить тільки тим, хто її одомашнює.

Тільки і всього.

Copyright © 2018 RFE / RL, Inc. Передруковується з дозволу Радіо Вільна Європа / Радіо Свобода