Перемога іноді риє нові окопи

З приводу миротворців на Донбасі

Давайте уявимо, що Москва погоджується на український сценарій. Виводить техніку і солдатів. Добровольці тікають самі. Захарченко та Пасічник зникають. Контроль над кордоном у "блакитних шоломів". А що далі?

А далі виявляється, що свою частину Мінських угод Москва виконала. І м'яч вже на стороні України. Яка тепер повинна проводити вибори, оголошувати амністію і давати регіону особливий статус. І в цей момент по всій країні політики й обивателі починають рити окопи.

Одна частина громадян - проукраїнська, патріотична і та, що пройшла через фронт - починає говорити про те, що "Донбас - наш" і його потрібно повертати. А інша - точно така ж проукраїнська, патріотична і така, що теж пройшла через фронт - каже, що боролася не за повернення Донбасу, а за оборону від "русского мира".

Одні підтримають виділення грошей на відновлення регіону. Інші назвуть ці кошти репараціями і вимагатимуть не забирати бюджет у Чернівців заради Луганська.

Одні будуть за амністію, яка "переверне сторінку". Інші - за розплату для колабораціоністів.

Одні підтримають виконання Україною своїх зобов'язань. Інші на смерть стоятимуть проти будь-яких автономій.

На Донбасі перестануть стріляти. І з'являться ті, хто скажуть, що в стані миру Україні не потрібен роздутий військовий бюджет. Що армію можна скоротити, а армійські витрати - переглянути.

ЄС почне скасовувати санкції, адже вони прив'язані до мінських угод, а не до Криму. Середньостатистичному німцеві складно буде зрозуміти, чому його бюджет повинен недоотримувати гроші, якщо Росія виконала свою частину зобов'язань. І тепер ЄС буде тиснути вже на Київ - всіма своїми фінансовими важелями. Посилюючи український євроскепсис, що і без того зароджується.

А слідом дискусія про санкції виникне і в Україні. З'являться ті, хто виступлять за їх скасування та поновлення торгівлі. Вони будуть виправдовувати торговельні зв'язки доцільністю. Економічний цинізм оголосять запорукою виживання.

На звільнений, але все ще непідконтрольний Донбас повернуться олігархи. Ті, у кого залишилися там активи. Вони знову захочуть перетворити регіон в фундамент свого виживання. Народять нові партії - для "принижених і ображених". Тим більше, що грядку для "регіональної ідентичності" бойовики удобрювали кілька років.

Мир завжди складніший за війну. Кожна з цих дискусій ризикує розділити тих, хто ще недавно був по одну сторону барикад. І у кожного на прапорах будуть загиблі на фронті. "Вони гинули (не) за те, щоб..." Мертвих завжди зручно робити ідеологами. Вони вже не можуть заперечити.

Нам знову доведеться домовлятися самим з собою про самих себе. І ми повинні бути готовими до тих дискусій, які увірвуться в наш побут.

Будь-яка зміна статус-кво порушує сформований консенсус. А вже тим більше, якщо мова йде про те, де закінчується Україна.

Перемога не завжди закопує старі окопи. Іноді вона риє нові.

Оригінал