Про що мовчить Крим

Чого не дізнаємося про анексований півострів із соцмереж

Статистика твердить, що все більше людей використовують соцмережі як джерело новин. І для багатьох вони стають термометром настроїв. І в цьому проблема.

В епоху зародження Інтернету вважалося, що він дозволить всім спілкуватися з усіма. У реальності все навпаки - мережа створила розрізнені інформаційні лакуни, які один з одним часом зовсім не перетинаються. Люди лайкають те, що їм подобається, соцмережі, орієнтуючись на це, переналаштовують вашу стрічку. І ті, з ким ви незгодні, в результаті, зникають з вашого горизонту. Це загальна проблема того ж Фейсбуку, - пише Павло Казарін на "Крим. Реалії".

Якщо український користувач соцмереж вирішить подивитися, про що пишуть кримчани, то, швидше за все, вирішить, що всі жителі півострова аплодують новій реальності. Більш того по градусу непримиримості вони обганяють навіть завзятих українофобів у Москві. І після цього український користувач буде транслювати свої спостереження як доказ того, що "Крим втрачено".

Але в тому й особливість півострова, що виміри по соцмережах тут нерелевантні.

Усі кримчани сьогодні виявилися розділені на дві групи. Одна – ті, хто зумів влаштуватися після анексії: пішов на держслужбу, змінив присягу, працює на російські ЗМІ. Всі ці люди за ступенем своєї радикальності дадуть фору будь-якому московському шовіністові. Спалили мости - якщо завтра півострів змінить прапор, будуть змушені покинути Крим. Просто щоб не стати фігурантами кримінальних справ в Україні.

Їх агресія і радикальність - лише спосіб підбадьорювання самих себе. У них немає ілюзій щодо тієї долі, яка їх чекає в разі повернення Криму під юрисдикцію України. І тому ці люди в кращих традиціях антимайдану загрожують масовими розстрілами навіть учасникам московських антикорупційних протестів. Кричать про "почерк Вашингтона", про "не сміти розгойдувати човен", про "вигодованців Сороса" та інший конспирологический марення.

Вони кричать - їх чують. У загальнокримському медіаполі ці голоси лунають практично монопольно. І тому у спостерігача створюється відчуття, що весь Крим точно такий же, як ці персонажі - готовий воювати за царя і нову батьківщину. Помилкове відчуття.

Тому що поряд з першою групою є і друга. Ті, хто після анексії "пішов під радари". Ті, хто чекає повернення України. Ті, хто не прийняв нову реальність і намагається не стикатися з державою. Ті, хто в силу різних причин не може дозволити собі виїхати на материк. "Ви маєте право зберігати мовчання: все, що ви скажете, буде використано проти вас у суді".

Ви їх не бачите - у них анонімні акаунти без фото. Ви їх не чуєте - вони мало коментують і лайкають. Зате вони чують і бачать вас - і уважно ловлять все, що на материку пишуть про Крим, сподіваючись в цих словах знайти те, що звернено до них.

Вони мовчать, щоб до них на світанку не постукали хлопці з ФСБ. Вони мовчать, щоб не потрапити в щелепи російського правосуддя. Мовчать, бо пам'ятають, що заклик до порушення територіальної цілісності Росії (під який потрапляє проста констатація, що Крим - це Україна) може позбавити свого автора волі на п'ять років.

Кожен раз, коли вам захочеться Крим узагальнити, - згадайте про це.

Copyright © 2017 RFE/ RL, Inc. Передруковується з дозволу Радіо Вільна Європа/ Радіо Свобода