Навіщо Москві потрібні одеські сепаратисти?

Що отримує Росія в обмін на українських громадян? У миролюбність Москви – так само як і її готовність керуватися абстрактним гуманізмом – віриться насилу.

Геннадій Афанасьєв повинен був вийти на свободу в 2021 році. Юрій Солошенко – 2020-го. З точки зору в'язня російської тюрми, обидві дати нескінченно далекі. А стан здоров'я політв'язнів (у Солошенка – рак, у Афанасьєва – зараження крові) могло зробити ці тимчасові рубежі і зовсім недосяжними.

Але ось вони вдома – їх персональний жах закінчився. Однак сам формат звільнення Афанасьєва і Солошенка досить цікавий. Тому що їх не просто звільнили, а обміняли. Причому українських громадян обміняли на українських громадян, - пише Павло Казарін для Крим.Реалії.

В Росію чартером відлетіли одесити Олена Глищинська і Віталій Діденко. У 2014-му вони, за даними слідства, створювали в області сепаратистський рух "Народна Рада Бессарабії".

Якби хтось сказав ще місяць тому, що Росія буде обмінювати українців на проросійських українців – його б підняли на сміх. Тому що з першого дня війни позиція Кремля складалася з формули "ми до цього відношення не маємо". І навіть визнання участі російських військ у анексії Криму було половинчастим – солдати, за словами російського президента, лише допомагали самим кримчанам "визначитися з майбутнім".

А щодо подій на материку все було однозначно: Росія намагається переконати всіх, що війна – справа рук Банковій і носить лише громадянський характер. Що Москва не є стороною конфлікту, і всі переговори повинні йти безпосередньо між Донецьком, Луганськом і Києвом. І що будь-які сепаратистські рухи в українських регіонах породжені небажанням самих українців сприймати "постмайданну Україну".

І ось на цьому тлі Кремль забирає до себе українських громадян, які два роки тому закликали російського гаранта копіювати "кримський прецедент" по всій Україні. І якщо обмін ув'язненими йде за формулою "наших на ваших", то в цьому розкладі Глищинська і Діденка – "свої" для Москви. Тієї самої, що ще недавно намагалася відхреститися від будь-яких натяків на причетність до подій на території сусідньої країни.

Якщо ви не бачите в цьому суперечності, то згадайте, що вся історія Донбасу – це приклад того, як Москва, цинічно експлуатуючи прорадянські настрої, перетворила цілий регіон в рукотворне "Сомалі". В якому автомат Калашникова став єдиним соціальним ліфтом. І всі заклики місцевих прорадянськи налаштованих людей "ввести війська" або роздати паспорти з двоголовим орлом так і залишилися без відповіді.

Якщо доля Глищинської і Діденка – це "сигнал" Москви для "внутрішнього користування" про те, що "своїх не кидаємо", то дуже скоро двоє одеситів повинні стати топовими ньюсмейкерами на російських каналах. Публічними, повсюдними і балакучими. Тоді цей "сигнал" дійсно стане "новою нормою": якщо ти за Росію, то Кремль про тебе не забуде і, рано чи пізно, забере. А якщо Глищинська і Діденко повторять долю Александрова і Єрофєєва, то ні про який сигнал мови бути не може.

Тому що з моменту повернення російських спецназівців в Росію їх доля нікому достеменно не відома. Навіть російські телеканали подавали звільнення Надії Савченко не як обмін, а як акт суверенного милосердя, мало не в односторонньому порядку. Для цього Кремль навіть розіграв історію про родичів убитих російських журналістів, які попросили у Володимира Путіна звільнити українську льотчицю. Самі родичі щиро вважали її причетною до загибелі чоловіків, тому ситуація виглядає втричі цинічно.

Чому Кремль віддає Україні її співгромадян, якщо ще недавно не збирався навіть розмовляти на цю тему?

І саме тепер питання постають перед нами у весь свій риторичний зріст. Чому Кремль віддає Україні її співгромадян, якщо ще недавно не збирався навіть розмовляти на цю тему? Переговори йдуть між Києвом і Москвою чи Кремль торгується з Брюсселем і Вашингтоном? Що отримує Росія в обмін на українських громадян і чи обмежується її інтерес лише тим, що лояльні до Кремля громадяни залишають українські в'язниці? Наскільки велика пакетна угода і скільки прізвищ стоїть в цьому списку?

Саме ці питання будуть визначати конфігурацію завтрашнього дня. Тому що в миролюбність Москви – так само як і її готовність керуватися абстрактним гуманізмом – віриться насилу. Зрештою, рішення про помилування українців приймає той самий чоловік, який два роки тому доводив усьому світу нікчемність прикордонного стовпа і те, що у "русского мира" немає меж, є тільки горизонти.

Copyright © 2016 RFE / RL, Inc. Передруковується з дозволу Радіо Вільна Європа / Радіо Свобода

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

4

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Наші автори
Єгор Стадний Директор аналітичного центру CEDOS
Олександр Поліщук Військовий дипломат, аналітик Фонду "Майдан закордонних справ"
Андрій Таїцький Викладач англійської мови. Працює у В'єтнамі
Сергій Тарута Народний депутат, лідер партії "Основа"
Вероніка Мудра Голова громадської організації "Біла Стрічка"
Погода