Операція "Врятувати рятувальників"

В задачі треба вирішити наступне: забезпечити доставку з Катманду до Києва 70 українців, яких застав землетрус у столиці Непалу. Для цього споряджується та вилітає військовий літак, з головою Державної служби України з надзвичайних ситуацій на борту та кількома десятками рятувальників, психологів та лікарів, а ще - з двома (!) десятками журналістів. Бюджет заходу - сім мільйонів гривень.

Літаку спочатку не дають повітряний коридор, він не може злетіти, потім взагалі ламається, йому двічі (!) висилають спеціальним рейсом "Мотор-Січ" якусь запчастину (турбіну), бо першу деталь доставили трішки не ту. Це ще кілька сот тисяч гривень. Знову заявки, нерви, домовленості, розмитнення, купа папірців та часу - поїздка на два дні вже вийшла тижневою...
Люди, яких мали евакуювати, сидять на чемоданах і ночують в наметах біля консульства, журналісти теж пишуть заяви і просять їх включити до складу евакуйованих (бо у них відрядження було на 2 дні, тобто гроші закінчились...).

А тепер родзинка: тим часом з'ясовується, що голова Державної служби України з надзвичайних ситуацій Зорян Шкіряк у робоче відрядження взяв з собою коханку, з якою власне й вирішив зайняти вільний час туристичними розвагами. Це просто ганьба...
Зараз беремо калькулятор в руки і множимо 70 (осіб) на 13500 (середньо зважена ціна квитка у гривнях з Катманду до Києва) = 945000 гривень. Менше одного мільйона гривень - це якби люди самі себе забрали з зони лиха - скориставшись послугами звичайних гражданських авіаліній, яких там вистачає і такі послуги пропонувались. Держава просто компенсувала би такий екстрений виліт в Україну.

Але натомість вже було витрачено на вирішення питання у 7-8 разів більше державних коштів, і ця історія ще не закінчилась!
Виникає питання: коли ми навчимось бути відповідальними та приймати правильні рішення? Хто відповість за таке марнотратство?