Убили журналиста
- Та я даже мертвого заплатить заставлю, - грайливо але водночас гордо гигоче кондуктор трамваю, перевіривши наші квитки.
- Дякую, ми поки що живі, - чемно відказую. Я той білетик і не ховала, а Оля не хотіла діставати спершу - він же не контролер типу.
Це зауваження дядька неабияк розятрило і він почав порпатися у сумці у пошуках посвідчення. Не припиняв, навіть коли Оля вже показала йому той квиток закомпостований, бо ми чемні пасажирки і з поваги до трамвайчиків зайцями не їздимо. Дістав, наче Doctor Who свою посвідку на психопапері - показує, що відтепер він кондуктор-контролер, бо окремих контролерів скасували, надавши кондукторам необмеженої влади. Принаймні, йому подобалося так думати і хизуватися червоної корочкою перед молодими пасажирками.
- Вам хоч доплачуватимуть за це? - запитую. Сказав, що так, що він з кого хочеш гроші вирве (ось де сродна праця і щастя від професійної самореалізації). Монолог перебиває пасажирка у плащі:
- А у вас нету ножничек? У меня шарфик в молнию попал, нервничаю.
- Ножницы, ножи - это холодное оружие. Лучше пистолет, - каже контролер.
- Ну тут уже сегодня одного журналиста убили, недалеко, на Дегтяревской
- Политика, - виправляє кондуктор
- Журналиста, - переконує обізнаніша пасажирка.
- Политика, - суперечка починає нагадувати класичне "Утопивсь-Повісився"
- Политика вчера, сегодня - журналиста, - каже тітонька.
- Лез куда не надо, - робить висновок контролер.
- Лізти куди не треба - робота журналіста, - втручаюся безвідносно до імені вбитого Олеся Бузини, про якого йшлося у суперечці. - Якби журналісти не лізли куди не треба, то життя всім іншим не було б. Всіх затисли б.
Оля продовжує мою думку і підкидає ще кілька аргументів, але не думаю, що всемогутній кондуктор трамваю із нами погоджується. Кінцева зупинка.
- Я б краще називала його письменником, чи що, - думаю собі, виходячи. Бо надто вже інше значення для мене дотепер мала фраза "убили журналиста".
