Історичне значення III та IV Універсалів Центральної Ради

В Україні в жовтні 1917 року на політичній арені розгорнулася боротьба між трьома силами - прибічниками Тимчасового уряду,опорною точкою яких був штаб Київського військового округу (КВО), більшовиками, які мали велику підтримку рад робітничих та селянских депутатов та національними силами, що були прихильниками Центральної Ради.
Найбільшу небезпеку для преставників Центральної Ради становили більшовики, як на той час (хоч і ненадовго) встановили радянську владу у Вінниці, Кам'янці-Подільському, Проскурові, Рівному, Луцьку та інших прифронтових містах. Розуміючи своє шатке становище, Центральна Рада вже в день петроградського перевороту створює в Києві "Крайовий комітет охорони революції в Україні".
Напротязі деякого часу Центральна Рада міцно стояла на місці господаря в Україні - вона призначила тимчасовим начальником КВО "свою" людину - члена Військового генерального комитету подполковника В. Павленка, роззброїла більшовицькі загони в Києві, Дарниці, Броварах. Хоч у цей критичний час у Центральної Ради виявилося достатньо сил та авторитету, щоб тримати під контролем інші політичні сили та більше частину України. Жаль, що таке становище радівці не утримали протягом більшого часу.
Не стоючи на місці у плані української національної політики, Центральна Рада 20 листопада ( 7 за старим стилем) ухвалює свій ІІІ Унівресал, який проголошував утворення Української Народної Республики (УНР) у межах дев'яти українських губерний, але знову ж таки у федеративному союзі з Росією.
Вперше ідею проголошення УНР було висунуто М. Грушевським у вступній промові у день відкриття з'їзду. Україна вже відійшла від Росії, зберігаючи з нею лише формальний федеративний зв'язок, і завдання полягало лише в тому, щоб юридично оформити цей факт. 7 листопада М. Грушевський відкрив урочисте засідання Української Центральної Ради і після вступного слова М. Ковальський зачитав текст Універсалу.
Основними його положеннями є:
1. Проголошувалося утворення Української Народної Республіки (УНР) як автономної одиниці Російської Республіки.
2. До її території належать землі, населені здебільшого українцями (Київщина, Поділля, Волинь, Чернігівщина, Полтавщина, Харківщина та ін.), а також ставилося питання про необхідність приєднання деяких неукраїнських районів (губерній), заселених здебільшого українцями.
3. На території УНР поміщицьке землеволодіння, право власності на удільні, монастирські, кабінетські та церковні землі скасовувалося. Генеральний Секретаріат зобов'язувався негайно прийняти закон про розпорядження цими землями земельними комітетами до Українських Установчих Зборів.
4. В Україні проголошувався 8-годинний робочий день.
5. Запроваджувався державний контроль над виробництвом.
6. Скасовувалася смертна кара й оголошувалася амністія.
7. В Україні повинен бути створений дійсно незалежний суд.
А тим часом більшовики зміцнюють свою владу в Росії і прагнуть також захопити владу в Україні. Тому, за зрозумілими причинами, Центральна Рада не підтримувала їхньої політики. Через це 10 листопада вона заявила, що не визнає Раднаркому і прагне до угоди з крайовими республіками, що виникли на території Росії для того, щоб утворити новий загальноросійський політичний центр.

Байдужість багатьох до долі української державності, яка проявлялась під час наступу російських радянських військ, свідчила про слабкість національного руху і неспроможність керівництва повести за собою мільйонні маси населення. Більшовики Росії під федералістськими гаслами намагались здійснити свої імперські наміри. Ця істина поступово ставала очевидною дедалі більшому колу українських політиків. Формальне відокремлення від режиму більшовицької диктатури ставало першорядним завданням. До цього додавалась необхідність проводити самостійні мирні переговори з Німеччиною та її союзниками.

Зважаючи на ці обставини, а особливо на наступ більшовицьких військ на Київ, закритим засіданням Малої Ради, яке почалося 9 (22) січня 1918 року, було затверджено IV Універсал. Його текст було розроблено на основі проектів М. Гру-шевського, Б. Винниченка, М. Шаповала.

У ніч на 12 (25) січня М. Грушевський оголосив IV Універсал. У ньому говорилося: "Однині Українська Народна Республіка стає самостійною, ні від кого незалежною, вільною, суверенною державою українського народу. 30 всіма сусідніми державами, як то: Росією, Польщею, Австрією, Румунією, Туреччиною та іншими ми хочемо жити в згоді й приязні, але ні одна з них не може втручатися в життя Самостійної Української Республіки, — власть у ній буде належати тільки народові України..." Проголошувалось також, що влада в Україні належатиме тільки її народові, від імені якого виступатимуть Українські Установчі Збори. До їх зібрання мала правити Українська Центральна Рада та її виконавчий орган, який отримав назву Рада Народних Міністрів.

Універсал проголосив УНР "самостійною, ні від кого незалежною, вільною суверенною державою українського народу". Він замінив постійну армію міліцією, доручив провести вибори народних рад — волосних, повітових і місцевих, установив монополію торгівлі, контроль над банками, підтвердив закон про передачу землі селянам без викупу, прийнявши за основу скасування власності і соціалізацію землі. Доручив Раді Народних Міністрів продовжувати розпочаті переговори з Центральними державами і довести до підписання миру; закликав усіх громадян УНР до боротьби з більшовиками.
Одним з найголовніших завдань, які потребували вирішення в найближчий час і знайшли своє відображення в Універсалі, було укладення миру з Німеччиною та її союзниками. Для цього в Брест була відправлена мирна делегація.

У день проголошення IV Універсалу Центральна Рада прийняла Закон про національно-територіальну автономію. Право на автономію автоматично визнавалося за трьома найбільшими національними групами — росіянами, євреями і поляками. Білоруси, німці, чехи, молдавани, татари, греки і болгари могли одержати це право за умови, якщо їхні петиції у цій справі зберуть щонайменше 10 тис. голосів.
На початку 1918 року Центральна Рада все більше і більше втачала свій авторитет та вплив. В середині січня радянську владу вже встановлено в Миколаєві, Одесі, Херсоні та ін. містах України. Переконувальні більшовицькі гасла все ж таки отримали довіру людей і згасили довіру до Центральної Ради.
Нерішучість та бездарна політика Центральної Ради призвели до того, що у вирішальний момент 16 січня 1918 року у бою під Крутами, коли вирішувалась доля Києва, вона кинула у бій військовонеосвічених та безпорадних 420 студентів, більшість з яких загинула в далеко нерівному протистоянні. Повстання на заводі "Арсенал" дало зрозуміти Українські владі, що ситуація надкритична. Хоча повстання і було придушено, втримати Київ все ж не вдалося. Після п'ятиденного бомбардування більшовицькі війська під командуванням Муравйова 26 січня 1918 року увійшли до столиці УНР.

Цей документ засвідчує волю українського народу, волю одвічну та вистраждану. Ця воля - це право кожної людини, право на те, щоб жити не під владою чужинців, а бути господарем на своїй землі. Але не всі хочуть визнавати це право. І тут все залежить від влади - чия рука буде твердіша, той у буде переможцем у цій політичній грі.
Особливістю цих документів стало те, що III і IV Універсали поставлено на голосування членами Малої Ради, чим надано їм значення законопроектів.
Цікаво, що Директорія УНР не зберегла практику оголошення Універсалів. Замість Універсалів почали видавати декларації.

Прийняття Універсалу стало визначною подією в житті українського народу. Тривалий шлях боротьби завершився логічним результатом: проголошенням незалежності. Хоча в той час не вдалося відстояти самостійну українську державу і добра нагода відродження і закріплення своєї державності зазнала краху, але ідея самостійної соборної України жила в умах кращих представників українського народу, надихала їх на боротьбу за незалежну Україну. Саме в цьому полягає головне історичне значення IV Універсалу Центральної Ради.

Варто звернути увагу, на дуже актуальний для нашого часу заклик, яким і завершується IV Універсал:
"всіх громадян самостійної Української Народньої Республіки кличемо непохитно стояти на сторожі добутої волі та прав нашого народу і всіма силами боронити свою долю від усіх ворогів селянсько-робітничої самостійної Республіки".

На мою суб'єктивну думку, події 1917-1918 яскраво підтверджують жагу українського народу до незалежності. Універсали, що приймалися Центральною Радою, один за одним доказували усьому світові, що Україна, врешті-решт, буде незалежною.
Зараз кінець 2014. Україна незалежна всього 23 роки і лише від нас залежить майбутнє нашої хоч і молодої, але перспективної держави.