Схема української історії Михайла Грушевського
Біда України у тому, що нею керують ті, кому вона не потрібна
М.С.Грушевський
Історія українського народу налічує безліч злетів і падінь. Українцям постійно намагалися довести, що як окремого народу нас не існує, що ми є второсортними, неповноцінними. Пропагування певних ідей та поступове знищення національної свідомості українців у різні часи влада досягала шляхом викривлення фактів з історії. Цією проблемою дуже переймався Михайло Грушевський – один з найвидатніших українських істориків, громадський та політичний діяч, етнограф, публіцист.
Найбільшою працею, яка була справою всього життя видатного українця, була "Історія України-Руси". Дослідники називають цю книгу "великою історичною енциклопедією", "першою фундаментальною науковою історією України".
Червоною ниткою через всю працю проходить ідея окремішності, самобутності українського народу. Основні положення "Історії України-Руси" М.Грушевський виклав у своїй статті "Звичайна схема "русскої" історії й справа раціонального укладу історії східного слов'янства", що вийшла друком 1904 р.
У своїй статті вчений відверто виступає проти російської схеми "руської історії". Він взагалі відкидає доцільність вживання цього терміна, адже вбачає в ньому комбінацію термінів "чи властиво – конкуренцію кількох понять: історія Російської держави (сформування й розвою державної організації й її території), історія Росії, себто того, що було на її території, історія "руських народностей", і, нарешті – історія великоруського народу (його державного й культурного життя)".
М.Грушевський вважає, що ці поняття можна сміливо розглядати окремо, але в жодному разі не потрібно зводити їх до одного терміна "руська історія", бо в такому випадку жоден з них не зможе повноцінно розкритися.
Вчений твердо переконаний, що варто перестати вважати "руську історію" "общерусскою", адже "общерусскої" історії не може бути, як немає "общерусскої народності". М.Грушевський вважає доцільним вивчення історії кожної народності окремо – від її початку аж донині.
Неприйнятним вважає науковець твердження про те, що Володимиро-Московське князівство XIII-XIVст. було спадкоємцем Київської держави, адже таким чином історію україно-руської народності позбавляють початку. Він заперечує думку, що історія України бере початок у XIV-XV столітті, а до того то історія "общерусская".
Головне своє завдання М.Грушевський вбачав у тому, щоб довести цілісність та тривалість процесу формування української народності, безперервність української історії від її початку і до сьогодні. Не менш важливою метою було довести окремішність української народності від інших схуднослов'янських народів, продемонструвати його індивідуальність та неповторність. Вчений вважав, що ці відмінності можна побачити не лише в побуті, культурі, у суспільних та родинних відносинах, а й у будові тіла (антропогенні риси), особливості характеру та менталітету (психофізичні риси).
У своїй праці М.Грушевський називає основні чинники формування української народу: територія та народність. Особливого значення він надає території, адже, на його думку, саме вона впливає на розвиток всіє історії українців. Давньою вітчизною українців науковець вважає Середнє Подніпров'я. Він стверджував, що саме під час великого розселення слов'ян V-VIIст. східнослов'янські племена зайняли практично всю сучасну етнографічну територію України. Основою для формування українського народу М.Грушевський вважає племена полян, сіверян і дреговичів.
Отже, саме Михайло Грушевський поклав початок сучасній теорії походження нашого народу, яка динамічно розвивається та досліджується і нині. Науковець пішов на сміливий крок, наважившись критикувати російську теорію походження народів. Він обґрунтував і впровадив у наукове життя ідею самобутності, окремішності, неповторності українського народу. Михайло Грушевський по праву вважається одним з найвидатніших українських істориків та науковців.
Нестеренко Анна,
студентка І курсу, групи №3
Інституту Журналістики КНУ ім. Тараса Шевченка
