"Бразильський синдром" - футбол або культура?

У дитинстві я любив футбол значно більше, ніж гру на піаніно. Один із найяскравіших спогадів: мені 8 років, бабуся змушує займатися. З двору чути удари м'яча, крики хлопців: "Олексію, виходь", а бабуся не пускає. Нестерпно.

З часом з'явилася усвідомлена любов до музики, розуміння того, що це моє покликання. Але любов до футболу не зникла.

Вже декілька тижнів обдумую ситуацію, що сталася у Бразилії після приголомшливої поразки місцевої команди у півфіналі чемпіонату світу. Бразильці програли німцям 7:1. Весь світ облетіли кадри траурних облич бразильських уболівальників - а такими є, напевно, всі мешканці 200-мільйонної країни. На їхніх обличчях бачив справжнє горе - як на похоронах, в зонах військових конфліктів. В очах - повна безвихідь, порожнеча. Фрази з інтерв'ю - "це якась кара господня", "вся країна так готувалася, зустрічала гостей, а тепер все пропало". Ця поразка зробила жителів цілої країни нещасними.

В цьому основна відмінність мистецтва від спорту. На концерті, виставі, виставці немає переможених. Тільки переможці - артисти і глядачі. Мистецтво щоразу робить світ трохи кращим, добрішим, світлішим. Навіть якщо під час прямої трансляції грандіозного концерту тенор "дасть півня" або актор послизнеться і смішно впаде в любовній сцені - ми не побачимо мільйони засмучених глядачів. Тільки усмішки.

До чого я все це? Я буду й далі дивитися футбол. Напевно тому, що всередині мене ще живе хлопчик. Але це частина моєї особистості, вона давно вже не головна. Тому що подорослішав, розставив пріоритети, цілі. Коли ж цей процес почнеться в нашому суспільстві? Коли воно подорослішає?

Років 5 тому на гастролях у Донецьку дав інтерв'ю місцевій газеті: якщо ми будемо приділяти увагу тільки футболу, а не культурі, то скоро житимемо, як у Бразилії, де благополучні райони одгороджуються від навколишнього світу колючим дротом під напругою.

Якщо подивитися, які суми наші олігархи за роки незалежності витратили на футбол і на культуру - різниця просто космічна.

Культура - це не просто пошуки, насолода для естетів. Це найпотужніший з винайдених людством захисних механізмів від агресії, хамства, нетерпимості в суспільстві.

Може, хоч зараз, в найкритичніший момент історії нашої країни трапиться нарешті перелом у ставленні до культури. Якщо ж ні... Боюся, нас очікує вже не бразильська, а іракська ситуація, благополучного виходу з якою не буде на кілька поколінь.