Виставу "Прес-конференція Віктора Януковича" можна охарактеризувати як трагікомічний фарс

ВФЯ, вочевидь, не втратив ділової хватки й на братській чужині, тож Олександр Масляков позбувся монопольного права володіння трейдмарком "КВН" внаслідок рейдерського захоплення. Щоправда, лажа вийшла в одному: Гусман в ростовському бенефісі Януковича "Прес-конференція" – не той. Не Юлій, а брат його Михайло, заступник гендиректора агентства ІТАР-ТАСС. Тобто заступник міністра пропаганди РФ. Це, певно, для того, щоб було ясно: виставу схвалено государевим цензурним комітетом, а відтак критики зобов'язані бути приязними й прихильними.

Що ж, насправді вистава вражає. Українська публіка завжди знала, що Янукович – чудовий комік і казкар, але сьогодні він таки себе перевершив. А декого навіть надихнув на поетичні експерименти! Ну от приміром:

Сміятись,
Плакати,
Блювать
Водночас
-Справа
Неможлива.

Йому вдалося зробити неможливе. Кіт Шрьодінгера, Капітан Очевидність, мученик, блазень, ображений жебрак, супергерой і старозавітний пророк в одному флаконі – надзвичайно сильна й емоційно виснажлива роль. Репліки з неї неодмінно розтягнуть на цитати, і недоброзичливцям доведеться змиритися з тим, що Янукович таки остаточно застовпив собі 1,7 га в історії. Причому (sic!) за свої.

Для тих, хто слідом за генієм повторить "Я его просто не понял!.." кваплюся пояснити. Фраза "Україна – наш стратегічний партнер" має увійти в аннали природничих наук. Бо її сказав законнообраний президент України для іноземної аудиторії. Для спостерігача це і трюїзм від лідера, і визнання себе ставлеником чужої держави. Ну чим не звірятко австрійського фізика – водночас живе й мертве?

"Я не могу летать по воздуху… Я арендовал помещения и ездил по дорогам". Дякуємо, Кепе. А ми сподівались… Це, до речі, сказано в ході пояснення статусу Межигір'я. Яке – 1,7 га із будиночком на 650м2, виявляється, Януковичу спочатку дали покористуватись, а потім змусили купити. Коли (!) він оту хібарку перебудував. І довелося-таки викласти з кишені $3,2 млн. Практично останніх, щоб ви зрозуміли. Тож усе, що довкола, довелося брати в лізинг.

Разом із зоопарком, страусами-кабанчиками та невідомо ким побудованим галеоном у незнамо як виритому ставку. А цінності – дарували друзі. Включно із "Апостолом" Івана Фьодорова та іконами XVII сторіччя. Причому у всього цього є реальні власники, які ще доводитимуть у міжнародних судах, що ця власність не є українською. Справжній митець змушує глядача думати, і в мене на цих словах таки виникло питання: невже брати Клюєви спробують відсудити золотий батон?!

Хоча навряд. Вони мусять розуміти, що на них чекає. Янукович же попередив (переймається за своїх!): майданівці не лише "громили храми", але й занесли його молодшого внука в люстраційні списки (для більшого драматизму варто було би розказати про печальну долю розіп'ятих у Межигір'ї соколів, які вочевидь, теж підпали під люстрацію). Та що списки! Його самого дістати намагались, машину супроводу з автоматів розстріляли (порада режисеру: я за базуку – переконливіше).

Але знайшлись-таки вірні чаклуни-офіцери, які врятували президента-безхатченка та чарами перенесли через море до таємничого друга в Ростов (толкієністи, мовчіть – Саурон недавно повернувся з Сочі). Парабелум, правда, не дали – вони законослухняні громадяни. Так що неясно, як усе ще чинний президент буде боротись за свої права із фашистами, яких бояться навіть в Ізраїлі. Особливо, якщо західні гаранти відмовляться дотримуватись своїх західних гарантій. А без них він готовий так і залишитися добровільним вигнанцем і волоцюгою доскону. Хоча це й не привід їхати до Гааги.

Хорошій виставі годиться мати інтригу. І вона була: Путін, виявляється, чомусь уперто зволікає. Янукович до нього й так, і так – а він ніяк! Оце лише поговорили, якою катастрофою буде для РФ перехід України на натівський, перепрошую – європейський стандарт залізничної колії згідно з планом загарбницької асоціації. І все, стало ясно, що Росія вживе відповідних заходів. Тут знову режисера консультанти намахали: необхідність перейти на ЛГБТ-стандарт виглядала би куди зловісніше.

Відмова від цієї сюжетної лінії, вочевидь, була продиктована віковим цензом більшості запрошених ЗМІ – в Росії з цим жорстко. Втім, ця тема все-таки підспудно й обережно пролунала – коли Янукович розказував про тортури, яких до нього застосували західні посередники, аби добитись угоди з опозицією 21 лютого. Вдруге Янукович її зачепив з відчуття справедливості й сорому, коли розказував, яких нелюдських катувань довелося зазнати неозброєним беркутівцям з боку КММ – кровожерливих молодиків-майданівців.

Хоча ці бестії в людській подобі захопили ще не всю Україну, треба негайно щось робити для її порятунку. Знати б, що. Коли Янукович це придумає, він навіть на наступний президентський термін не піде – погодьтеся, надлюдська мужність!

Зрештою, слід віддати належне ВФЯ: військової допомоги від РФ він не просив. І взагалі, попри все, він вважає, що Україна має лишатись єдиною та неподільною. Будь я режисером, цей явний експромт мене особисто спантеличив би: актор не має права так грубо змінювати сюжетну лінію – якщо, звісно, не хоче передчасно зійти зі сцени. Зрештою, я не театрал і можу помилятись.

На мій невишуканий смак, композиція теж трішки підгуляла: епілог – той, у якому ВФЯ виступає старозавітним пророком, що не боїться сильних світу сього – чомусь прозвучав посеред вистави. "Никогда народ Украины не согласится жить с вами в такой стране. Уйдите". Втім, припускаю, що це був просто монолог перед дзеркалом. Яке просто нікому було винести.

http://espreso.tv/article/2014/02/28/monoloh_yanokuvych_pered_dzerkalom_abo_navischo_klyuyevu_zolotyy_baton