Після своєї смерті у 1657 році Богдан Хмельницький залишив велику спадщину – українську державу. Його вірний сподвижник Іван Виговський намагався захистити самостійність України, не розриваючи союзу з Москвою, а будуючи стосунки на засадах рівноправності.

Поступово заможне козацтво і шляхта стали основною соціальною силою,на яку могла опиратись держава. Саме їхні інтереси й прагнув задовольнити  через  щедрі дарунки земельних наділів і привілеїв Виговський. Це не могло не призвести до бунту,головним гаслом якого було повернення козацьких вільностей.

Іван Виговський залишався прихильником дружби із Польщею,хоча і
виступав за самостійність та незалежність української держави. Тож гетьман звертається за допомогою до Польщі, акцентуючи увагу на подвійній грі Москви.

Але за допомогу потрібно платити. І цією платою став Гадяцький договір у 1658 році. Цей договір передбачав входження Гетьманщини до  до складу Речі Посполитої під назвою Велике Князівство Руське як третього рівноправного члена двосторонньої унії Польщі і Литви. Але основні перетворення, однак, так і залишилися на папері. Звичайно,що у договорі були присутні і позитивні положення. Але повернення до Речі Посполитої зводили нанівець деякі важливі здобутки національної революції. Це призвело до конфлікту Виговського не лише з народними масами, а й зі старшиною, яка вбачала найвищі цінності в козаччині. Тому новий гетьман Юрій Хмельницький знову йде на контакт  з Москвою і підписує Переяславські статті у 1659 році.

Цей договір був величезним кроком назад у порівнянні не лише з Гадяцьким договором , а й з Березневими статтями, оскільки значно обмежував автономію України. Гетьман не мав права контактувати з іноземними державами,фактично втрачав свою владу,передаючи її московському царю ; митрополит й усе духовенство підлягати Московському патріархові; московський воєвода обов'язково мав перебувати не тільки в Києві , а й у Переяславі.

Посилення тиску на державу з обох боків – Москви та Польщі – поступово розділило її на Правобережжя та Лівобережжя. Це був період глибокої кризи української державності ,або ,як його називали, - Руїни.

Населення було втягнуто у міжусобиці гетьманів різних берегів Дніпра. Крім того, відбувались постійні напади турків і татар ,які знищували міста та села, вбивали людей. Україна просто стала ареною для боротьби її ворогів-сусідів. Сотні населених пунктів було зруйновано ,люди рятувались,тікаючи на Слобожанщину та в інші безпечні території, занепадала торгівля,ремесло,промисли.

Головними причинами руїни були:
1)відсутність лідера, який би міг продовжити політику Богдана Хмельницького після його смерті;
2) розкол серед української політичної еліти з питань внутрішньої та зовнішньої політики;
3) небажання козацької старшини поступитись своїми вигодами заради блага України, заради збереження козацької держави, її нездатність поставити державні інтереси вище від вузько кланових та особистих;
4)перетворення української території на об'єкт загарбницьких зазіхань Росії, Польщі, Кримського ханства та Османської імперії.

Гетьмани Правобережної України :
1)Павло Тетеря (1663-1665)
2)Петро Дорошенко (1665-1676)

1667 рік – Андрусівське перемир'я на 13,5 років

1668рік  - об'єднання Правого і Лівого берегів - "Сонце Руїни "

1669 рік  - договір з Османською імперією

1672 рік – польсько-турецький Бучацький договір

3)Микола Ханенко (1671-1672)
4)Юрій Хмельницький( 1676-1685)

1685 рік – скасування козацтва

Лівобережної України :
1)Іван Брюховецький (1663-1668)

1665 – Московські статті

2)Дем'ян Многогрішний (1669-1672)

1669 рік – Глухівські статті

3)Іван Самойлович (1672-1687)

1672 рік – Конотопські статті

1681рік – Бахчисарайський догові

1686рік – Вічний мир на невизначений термін

У 1687 році до влади приходить Іван Мазепа. Історики вважають,що саме з його приходом закінчується доба Руїни.

Наслідки Руїни для України були жахливими. Вона втратила територіальну цілісність і державну незалежність. Національно-державна ідея поступилися регіональним інтересам. Назва держави Військо Запорозьке почало зникати і дедалі активніше замінюватися на Малоросію на Лівобережжі та Україну на Правобережжі. Внаслідок кровопролитної громадянської війни та іноземних вторгнень  українські землі зазнали страшних матеріальних втрат, масового знищення культурних пам'яток і значних людських жертв. Та найтяжчою стала духовна руїна, яка виявилася в деградації особистості, закріпленні в національному менталітеті ідеології провінційності та маловартості.