Давньогрецькі поліси Північного Причорномор'я
Кожен ще зі шкільної лави знає, що на узбережжі Чорного моря греками було створено низку міст-держав, серед яких, наприклад, Борисфеніда , Пантікапей, Ольвія, Херсонес, Тіра та Феодосія. Чому ж елліни ризикнули освоїти українські земля та які це мало наслідки?
Період VIII–VI ст. до н.е., який називають архаїчним, ознаменувався для Греції тим, що держава не лише значно пожвавилась у своєму розвитку, а й стала культурним лідером серед сусідніх країн. Це, насамперед, було пов'язано з процесом так званої Великої грецької колонізації, внаслідок якої держава почала вбирати в себе культурні здобутки інших країн, по-своєму їх інтерпретуючи та видозмінюючи. Освоєння нових територій, найімовірніше, було зумовлено ускладненням демографічної ситуації, котре супроводжувалося перенаселенням, нестачею аграрних та сировинних ресурсів, внутрішніми конфліктами у суспільстві. Переселення відбувалося у трьох напрямках: західному (узбережжя і острови Іонічного моря на північний захід від Греції, Італія, Сицилія, Південна Галлія та Іспанія), північно-східному (узбережжя Егейського та Чорного морів) і південно-східному (південний берег Малої Азії, Африка). Зокрема, першу колонію було створено на невеликому острові Пітекусса, що біля західного узбережжя Італії. Згодом кількість грецьких полісів збільшилася так стрімко, як розростаються гриби після рясного дощу. Цей рух, зрештою, набув широкого масштабу, тож не оминув і українських земель.
Ту щільну сітку грецьких колоній, котрою було обплетено все українське Причорномор'я, утворили здебільшого вихідці з Мілета та Гераклеї Понтійської. Першим античним поселенням на етнічних українських землях стало місто Борисфеніда, створене в VII ст. до н.е. на острові Березань. Згодом утворилися й інші міста (наприклад, Ольвія, Тіра, Пантікапей, Херсонес, Феодосія, Фанагорія), які локалізувалися переважно в районах Південно-Західного Криму, Керченського та Таманського півостровів, Дніпро-Бузького і Дністровського лиманів.
Слід зазначити, що містам-державам була притаманна особлива форма організації суспільства, традиційна для Давньої Греції, - поліс. Така модель суспільно-політичного устрою передбачала об'єднання міста як культурного та торгівельного центру з прилеглими землеробськими поселеннями, і це забезпечувало полісу відносну незалежність від метрополії. Як правило, античні міста-держави були рабовласницькими республіками – аристократичними, як, скажімо, Ольвія, або демократичними, як Херсонес . Вищим законодавчим органом державної влади були народні збори – по суті, ради міської общини, брати участь в яких дозволялось лише грекам, що досягли 25-річного віку. Рабів, жінок та чужоземців було позбавлено такого права. Збори проводилися з метою розв'язання нагальних проблем, пов'язаних із зовнішньою та внутрішньою політикою. Ще однією ланкою міського управління були колегії або магістрати, до повноважень котрих входило здійснення контролю за фінансами, військовими, судовими справами тощо. Словом, ці державні органи становили собою виконавчу владу. Окрім того, в полісах функціонували суди, а право ґрунтувалося на законі та звичаї.
Стосовно суспільного устрою, то тут простежувалося чітке соціальне розшарування, де панівний клас утворювали купці, судновласники, господарі виробництв та землевласники. Найбільш масовим соціальним пластом було вільне населення, яке складалося переважно із землеробів, ремісників та торгівців. На найнижчому щаблі перебували раби, котрі не мали жодних прав.
Античні міста Північного Причорномор'я мали високий рівень розвитку чи не у всіх суспільно важливих сферах: економіці, господарстві, торгівлі, культурі тощо. Зокрема, землеробством, яке було основою економіки, займалася більшість населення. Основними зерновими культурами були пшениця, ячмінь, просо. Жито почали культивувати лише в перші століття нашої ери. Окрім експорту хліба, важливою складовою торгівлі був вивіз риби. Значного прогресу було досягнуто в металообробці, скловарінні, керамічному виробництві, обробці дерева та кістки, ткацтві, прядінні. Протягом всієї античної доби Тіра, Ольвія, Херсонес та Пантікапей карбували власну монету, коли інші міста робили це епізодично. Оскільки грецьким колоністам доводилося пліч-о-пліч жити з місцевим варварським населенням, то культура причорноморських міст-держав зазнавала впливу та суттєво відрізнялася від загальної грецької культури, хоча все-таки простежувалася тенденція до незначного відставання від метрополії.
Із середини I ст. до н.е. розпочався занепад античної цивілізації, коли поліси почали інтенсивно втрачати свою незалежність внаслідок римської експансії. Основними тенденціями та характерними ознаками цієї доби були нестабільність воєнно-політичної ситуації, безперервні агресивні вторгнення кочових племен, загострення внутрішньої класової боротьби. Як наслідок, Тіра, Ольвія та Херсонес увійшли до складу римської провінції Нижньої Мезії, а більшість міст-держав взагалі зійшли з історичної арени.
Майже тисячолітня історія античних колоній Північного Причорномор'я не могла не вплинути на історичний розвиток українських земель. Завдяки грецьким колоністам тут було впроваджено демократичний полісний устрій, що став своєрідним фундаментом для утвердження українських традицій державотворення; передано місцевому населенню прогресивні технології землеробства та ремесла і розгорнуто активний процес урбанізації. Всі ці чинники не лише стали підґрунтям для прискорення темпів розвитку автохтонного населення, а й визначили вектор цивілізаційної орієнтації, що сприяло співпраці Київської Русі зі спадкоємицею античної культури – Візантією.
