Шевченко -атеїст
Яким ми знаємо Тараса Григоровича Шевченка? Це великий український поет, художник, мислитель. Ми з дитинства вчимо його "Реве та стогне Дніпр широкий", "Заповіт", "Мені тринадцятий минало". Він бачиться нам маленьким хлопчиком сиротою. Але насамперед це поет-борець революційно-демократичного напрямку. Він дотримувався матеріалістичних поглядів і був переконаним атеїстом. В діяльності церкви поет вбачав сильну перешкоду на шляху розгортання боротьби трудящих за своє соціальне і економічне визволення, на шляху розвитку їхньої свідомості. Шевченко розумів, що боротьба проти царату неможлива без викриття церкви та церковних служителів, які іменем бога, виправдовували і освячували дії царів. Тому в своїх творах Шевченко закликав звільнитьсь від віри в Бога. Поет відкрито заперечує існування Бога і показує безглуздість релігії. Шевченко завжди зображував православних священників, як посібників соціально-політичного гноблення простих людей. У поемі "Кавказ" гостро викриваючи гніт "іновірців" православною церквою, поет пише: Що цар якийсь-то свині пас І дружню жінку взяв до себе, А друга вбив, тепер на небі. От бачите які у нас Сидять на небі. Ви ще темні Святим хрестом не просвіщенні У нас навчіться! В нас дери, Дери та дай І прямо в рай, Хоч і рідню всю забери. Та все одно, чому Шевченко, переконаний атеїст, використовує у своїх віршах біблійні мотиви, бодай навіть у такому світлі? Він звертався до біблійних героїв. Однак це було не даниною літературній моді, це йшло не від літературних традицій, а від умов власного життя. Коли Шевченко в 1847році був відданий у солдати з царською забороною писати й малювати, йому, власне, заборонили й читати, але коли дозволили це робити, то Шевченко не мав доступу до інших книг, окрім Біблії, до неї, спраглий за читанням Шевченко, звертався іх великої необхідності. Теорія про вимушене звернення Шевченка до біблійних мотивів – не туманний здогад шевченкознавців. Існує достатньо прямих стверджень самого поета, а саме - листи, в яких просить своїх друзів прислати йому хоч якісь книги. Наприклад, в листі до Лизогуба І.А. від 11 грудня 1847року писав: "Просив я В.Н, щоб мені книжечок деяких прислала, а тепер прошу і вас, бо опріче Біблії немає тут і одної літери. Якщо найдете в Одесі Шекспіра чи "Одіссею", то пришліть, бо єй-богу з нудьги одурію". В листі до М.М Лазаревського знову просить прислати йому "Одіссею" або Лермонтова. Так продовжувалось 10 років. Шевченко писав поезії, вписував їх у саморобні книжечки, малював, але спрагу за читанням міг утолити лише Біблією. Виходячи з цього не можна говорити, що до біблійних героїв тяжіла душа поета. Це було вимушеним кроком. Шевченко дивився на Біблію очима революційного поета-барця, був непохитним у своїх демократичних поглядах. Він опанував Біблією, взявши з неї лише нові образи для своїх поезій. Наприклад, образ біблійного царя Ірода, уособлює в собі образи всіх російських царів, адже іх дії мало відрізняються від діянь біблійного героя. Ще однією важливою причиною використання Святого Письма було бажання розказати правду до селян-кріпаків, які царистським ілюзіями. Щоб донести свої думки, які могли здатись крамольними і одіозними, до читачів, Шевченко вводить в свої поезії біблійні образи, водночас розхитуючи авторитет Бога в свідомості кріпаків. Але іноді видавці, які виступають за релігійні переконання, спотворюють слова Шевченка, фальсифікуючи його вірші. Так в рукописі "Не завидуй багатому" поет писав: Немає раю на всій землі, Та нема й на небі. Але в журналі "Основи" замість останнього рядка були такі слова: Хіба що на небі В "Заповіті" замість Шевченкового "А до того я не знаю Бога", друкується "Я вже знаю Бога". Особливо багато таких фальсифікацій нараховується після смерті Шевченка. Видавці друкували його вірші зі змінами, зі словами любові до Бога, хоча сам поет до скону залишався нецерковною людиною. На підтвердження цього і на заключення, для тих хто вважає Шевченка віруючим рекомендую прочитати твір великого українського поета на церковну тему,написаний 20 червня 1860року, "Гімн чернечий."
