Афоризми. Ольга Кобилянська (2)

Завжди з увагою прочитую і записую "емоціоналки" російськомовних дописувачів під нарисами українських авторів, в яких постійні і непостійні російськомовні автори дописів називають український народ не інакше, як "бидлом" - "укробидлом", "каклобидлом", "бидломовнюками", "бидлоселюками", тощо. Все поставлено на широку ногу -  розроблені методика і форми, які не є (мабуть, наркомани), але є кадри. Навіть газова помпа є.

Я розумію, що ця лексика рекомендована російськомовним дописувачам їхніми вчителями в російськомовних школах, вузах, російськими вченими, письменниками, політиками, В. Путіним, А. Медведєвим, Валентиною Тютіною (Матвієнко), а в Україні - панами Азаровим, Табачником, Клюєвим, Януковичем, Костусєвим, Ківаловим, Єфремовим і партією регіонів у цілому. Мабуть, всі ці акції, як заведено, було освячено Синодом Російської православної церкви і особисто її предстоятелем господіном Гундяєвим. І гріхи вже відпущено завчасно. Традиція така у них є. Не то старообрядна, не то новопролетарська.

Мені ж особисто завжди було і буде приємно бути серед таких українців, як Ярослав Мудрий і Ольстин Олексич, як Богун і Кривонос, як Ведель, Березовський, Бортнянський, як Гоголь і Шевченко, як Леся Українка і Іван Франко, як Олександр Довженко і Сергій Бондарчук, як Людмила Гурченко, Богдан Ступка, Василь Лановий, Клара Лучко, як підводник Маринеско, льотчики Іван Кожедуб і Поліна Осипенко, Павло Попович, мореплавець Лазаревський, як плеяда вчених і конструкторів - Юрій Котермак, Павло Русин, Теофан Прокопович, Іван Пулюй, Горбачевський, Засядько, Вернадський, Богомолець, Корольов, Глушко, Челомей, Янгель, Дудник, Кучеренко, Івченко, Лозино-Лозинський, як хлібороби Марія Демченко, Олена Хобта, Паша Ангеліна, щоб назвати декого з українського народу, який наші сусіди росіяни називають "укробидлом", не згадуючи українських спортсменів, політиків та низки воєначальників.

І, звичайно, Ольга Кобилянська. Українська письменниця Ольга Кобилянська так писала про людей, яких тутешні (на gazeta. ua) російськомовні автори (очевидно, що пролетарі з недавніх крестьян) називають"бидлоселюками":

"Ми люди, що знаємо лиш землю! Вона чорна та й руки наші почорніли від неї, та про те вона свята. Я хотів би, аби й онуки мої й діти онуків моїх не відривалися від неї. Крізь наші руки йде і білий хлібець, а як не соромно тим, що називають нас бидлом, той хлібець із наших рук брати та їсти, то нехай їм буде соромно, що вони делікатні та обзивають нас пусто та дурно, як землю, що годує їх. Колись заважить вона тяжко на їх грудях і не будуть вони відтак годні відкинути її від себе".

А ми помолімося за Януковича, президента України, при якому так розквітла українофобія у російськомовних громадян України, за якого все отак є і ще триватиме.

____________________________________________________________________________    Отже, афоризми з творів Ольги Кобилянської

____________________________________________________________________________

73. Він так п'є, що може собі з попадею руку подати.

74. Ліпшого не варті, як от цього, коли не знали тамтешнього шанувати.

75. Він був дуб, не парубок.

76. Люди поглядали ласкавим оком за нею.

77. Таїла в собі силу та вабила до себе, мов музика, гармонією жіночості.

78. Була чесна дівчина, про яку й одна душа злого слова не сказала.

79. Мала "панський розум".

80. Виглядала, як би що лише з ким побилася.

81. Панська ласка лише до порога.

82. Збанок до часу воду носить.

83. Чоловік так і сам ставав поважним, як опинився близько перед нею.

84. Була убога, а тому не мала вартості.

89. Неповоротність некультурної селянки з першої руки.

90. До писання не складалися пальці.

91. Нагадувала дику квітку, що виросла в затишку лісу, далеко від голосного світу, або диких голубів.

92. Відай, треба буде дві пари волів, аби потягнули її скриню до хати чоловікові, як дістане якого, бо одна пара не встигне (іронія з приводу бідності нареченної).

93. До землі треба з сапою приступати, а до чоловіка - з повними руками.

94. Як тяжко було, бути убогою.

95. Думала перед тим тільки, чому весною цвітуть дерева, зеленіють лани й ластівка гніздо ліпить (до першого кохання).

96. Не плів пустих слів.

97. Все навкруг штивно пило спокій ночі.

98. Злодій дружить зі злодієм.

99. Хто винен, що був дурною дитиною.

100. Я говорю про вогонь, а ви говорите про воду.

101. Йому хату над головою запали, а він води в рот набере (не злий, мовчазний).

102. Вдача відбилась немов у дзеркалі.

103. Змінив брехіт на втішне скавуління.

104. Тримають у себе, мов собаку на ланцюгу.

105. Хто не любить землі, той не потребує її мати.

106. Як будеш дурним, то будеш все лізти під ноги.

107. Коби казав, а то він нічого.

108, Тому, що він мовчить, я його боюся.

109. Голод з очей світить.

110. Дивилася за ним невидимими очима.

111. Яким чоловік іде, то знає, яле як поверне, то не знає (перед дорогою, змінами у житті).

112. Глядить, мов з другого світу.

113. Цілу душу вложила у поклін.

114. Трималися, мов голуби, вкупі.

115. Душа, звикла до супокою і ритму, споріднена з природою.

116. Як покинув свою землю, покинула його і свідомість своєї вартості.

117. Мов білі чайки, так літали його тужні думки.

118. Приятель пішов, а ворог залишився.

119. Ти пішов, а з тобою добра годинонька пішла.

120. По ночі блідніють зорі.

121. Так прийшла, що мушу йти.

122. Як кого має що найти, то най він і двері зачинить, то воно до нього прийде.

123. Все має свій час - добре і лихе.

124. Що без тебе й день - ніччю.

125. Най на тім скінчиться, най вже на тім скінчиться і щось гіршого за собою не потягає.

126. Ти гадаєш, що розум приходить чоловікові через ніч, як він його так довго не мав.

127. Чого доробиться чоловік із лінивою жінкою.

128. Чоловік без праці нічого не варт.

129. Дивлюся, як стелить собі дорогу на пізніше.

130. Не забуваю і про зерня коло хати (доглядає за всім)

131. Настільки працьовита, що й гарна, настільки хитра й замкнена, що й притомна.

131. Знає з ким говорить.

132. Ніколи не бувала тепла й ніколи холодна.

133. Якому всі дівчати були те саме, що снопи.

134. Та й дурна не була. Не дається вхопити кому-небудь на вудку.

135. В якого чоловіка пребагато розуму, в того не все жінці дуже добре.

136. Я ще не наїлася дурних грибів, аби за тебе піти.

137. Оце б ви упхалися в гадяче гніздо.

138. З них кожне ходить по людях, як лиха година (про лиху родину).

139. Дівчина так, як віск, тане, коли хлопець сватає.

140. Відтворив рот, неначе для ліпшого зрозуміння її слів.

141. Дурному щастя само в руки лізе.

142. Праця спочиває на його плечах (багато працює).

143. У неї в хаті було, мов у дзеркалі чисто.

144. Хто мав уже раз жіночий язик, не вмів мовчати.

145. Сльози, що мов мухи лізли в очі.

146. Вона, що чорне під нігтем, не зробить добра нікому задурно.

147. Ади, який хлібець вдався, а ти з голоду умліваєш.

148. Се вже наша доля така! Чоловік виносить свою силу і свої дні, як на собачий ярмарок. Ніхто не журиться тим, як він верне назад.

149. А старий туй-туй що душі своєї за ним із жалю не згубить.

150. Вона бажала би її скоріше нині як завтра побачити на лаві (себто, щоб вмерла).

151. Вона лізла від одного до другого, мов лисиця, і підлещувалася. А хтось з напівжартом, напівповагою тягнув до танцю і, обкрутивши її кілька разів, трутив від себе, або відсилав двозначними словами на місце.

_____________________________________________________________________________

(продовження буде)