МЕНШОВАРТIСТЬ - ТО СТАТУС ЛЮДИНИ...
Лише почавши (це було приблизно рiк тому) вiдвiдувати портал Gazeta.ua, я одразу помiтив, що на форумних дискусiях часто згадують про деякий "синдром меншовартостi". Певна рiч, значення слова "меншовартiсть" менi було зрозумiлим. Не одразу второпав, чому - "синдром". Коли я був студентом (30 рокiв тому) i ми вивчали "загальну й спецiальну психологiю", мова звичайно йшла про "комплекс меншовартостi (неповноцiнностi)". Ну, я швидко з'ясував, що тепер "синдромом" називають саме те, що у тi далекi часи називали "комплексом". (Не завжди, адже оцi слова - не синонiми, а лише там, де йдеться про меншовартiсть.)
Iнколи вживають i слово "неповноцiннiсть" (кальку з росiйського "неполноценность"). Особисто я вiддаю перевагу "меншовартостi". Не тому, що не люблю росiйську мову й слова росiйського походження, отака антипатiя менi не властива. Але здається менi, що там, де є два синонiми - чисто українське слово й калька з росiйського - слово чисто українське, звичайно, має тендiтнiший, файнiший вигляд. А, якщо значення слова має негативний вiдтiнок - український варiант ще й менше кривдить. Як, наприклад, зреагує той, кого назовуть "неповноцiнним"? Певно - скривдиться, образиться. А "меншовартим" (або "меншовартiсним", є й такий варiант) - це, начебто, й не дуже образливо...
Чому ж тепер замiсть "комплексу" меншовартостi говорять про її "синдром"? Адже "синдром", на вiдмiну вiд "комплексу" - це медичний термiн. "Синдром" iснує лише за умовою наявностi захворювання. Певно, тепер фахiвцi вважають колишнiй "комплекс" - захворюванням, хворобою.
Але слiд нагадати: пiд "комплексом меншовартостi" вченi ХХ столiтя розумiли не саму об'єктивну наявнiсть меншовартостi. Вважалося, що страждає вiд комплексу (а тепер, певно - страждає вiд синдрому) не та людина, якiй взагалi властива меншовартiсть, а та, яка її вiдчуває, вважає себе меншовартою. Оперуючи фiлософськими категорiями - суб'єктивно меншоварта.
Оце, як говорив один галицький єврей - двi великi рiзницi. Уявимо, наприклад, iдiота. Вiн - повноцiнний? Нi, певна рiч - меншовартий. Але вiн цього не усвiдомлює, не вiдчуває власну меншовартiсть, бо повнiстю позбавлений розуму й людських емоцiй. Тому iдiот не має комплексу (синдрому) меншовартостi.
А тепер - уявимо професора, автора багатьох наукових монографiй, вiдомого дiяча науки. Вiн - чоловiк дуже низького зросту. Чи iншi люди вважають його меншовартим? Певно - нi. Але сам вiн вiдчуває... той самий сумнозвiсний комплекс (синдром). Через власний фiзичний дефект. Який i дефектом не слiд вважати.
Отак буває. Iснують люди, якi вважають себе меншовартими, бодай, насправдi меншовартiсть їм не притаманна. А iншi - впевненi у власнiй повноцiнностi (iнодi - навiть у переповноцiнностi), бодай, насправдi вони - меншовартi...
Обговорення теми меншовартостi, її об'єктивних i суб'єктивних аспектiв може стати надто тривалим. Але мене чомусь хвилює таке питання: чому проблема меншовартостi часто стає предметом обговорення на порталi? У чому тут справа?
A ще я згадую рядки з вiршу однiєї жiночки:
Меншовартiсть - то статус людини:
Не залежить вiд назви країни!
Кожен знає, чого вiн є вартим -
Нехай з цим й живе...
Що ж, нехай кожен пошукає в себе ознаки цього "статусу людини"... Адже кожна людина у чомусь - меншовартa...
Iншa проблема: чи це є вартим - вiдчувати себе меншовартим?
Кого зацiкавило питання про меншовартiсть? У яких аспектах? Очiкую коментарiв...
