Збіг обставин
- От яка, в біса, любов у шістдесят? - передаючи дві гривні на проїзд, звертався дядечко у норковій папасі до сусіда у коричневій "адідасці". Той, видавивши щокою шпарину на замерзлому склі, щось буркнув під носа і замріяно позіхнув. Вдома на нього чекала Льоля, а ще - пиріг з капустою. Уявляючи неперевершений капустяний смак, пасажир в "адідасці" був незгодний з дядечком у норковій папасі. Любов у 60-т є, був переконаний він, і не лише до пирогів...
*** Льоля його любила понад усе: більше за сонце і навіть за життя. Він - себто, Омелян Гаврилович - також любив Льолю. Щоправда, для неї він був метою, надбанням, звершенням, а вона для нього - збігом обставин, наслідком, приємним викрутасом долі.
Льоля працювала в Омеляна Гавриловича секретаркою. Майже тридцять років різниці не завадили молодій звабниці закохатись у шефа. А тут ще й чвари на сімейному фронті біля родинного вогнища Омеляна Гавриловича зіграли, як то кажуть, на руку. Спочатку Льоля була желеткою, носовою хустиною, а потім стала психологом і навіть відрадою. Прогулюючись алеями відлюдного парку опісля роботи, шеф розповідав секретарці про службу в армії і навчання в існтитуті, а ще про те, що давно не спить з дружиною під спільною ковдрою, бо вона, бач, гадюка, спровадила його на іншу канапу. "А може в неї коханець?.."
За чотири місяці трапилося те, що називається подружньою зрадою. Щоправда, зрадив лише Омелян Гаврилович, бо Льоля була неміжня. Набравшись нарешті сміливості, він помстився дружині - і вперше наставив їй роги. Розправивши зім'ятого хвоста, Льолін шеф відчув, що він ще о-го-го! І від цього в нього виросли, мов в амура, крила.
А потім Омелян Гаврилович потихеньку зібрав свої речі - і перебрався до Льолі. Дружині та дорослим синам він лишив будинок, авто і колекцію дореволюційних монет. Йому чомусь задвалось, що цей металевий раритет повинен бути там, де минула його шлюбна молодість. Ще з місяць він очікував, що його покличуть додому, що тріснуту банку підклеють. Але його чомусь не кликали.
- Ох-ох-ох... - любив зітхати вечорами Омелян Гаврилович. Він поважно посмоктував з феліжанки чай і мовчки розмірковував про минуле. Льоля ж бігала навколо нього, мов бджола, і знала, що завдячувати своєму щастю бути поряд з коханим вона повинна шефовій екс-дружині. А ще Льоля знала, що для Омеляна Гавриловича вона - приємний викрутас долі, збіг обставин. І якби не вигнання його з-під подружньої ковдри, була б Льоля досі у носових хустинках. Тобто, коханках.
Так було вічно. Ну, майже вічно. Одного разу у відсутність Омеляна Гавриловича до квартири завітав сантехнік з ЖЕКу - безвусий вистрибок місцевого ПТУ, хоча й з червоним дипломом. Льоля чи не з першого погляду втюхалась у сантехніка і шмигонула з ним у гречку, а тоді й у Крим. Такий викрутас долі в Омеляна Гавриловича вибив з-під ніг землю. Він повернувся до екс-дружини, і вона його впустила. Нічого не вдієш, розмірковува він про Льоліну зраду. Збіг обставин...
*** ... Дядечко у норковій папасі був адвокатом з досвідом. Зазвичай громадським транспортом він не їздив, але по середах і двічі на місяць у вівторок, коли були суди, він залишав свою автівку на стоянці. Бо після суду традиційно заходив до ресторану "Кавказ" на Великій Сирітській вулиці і вбирав, мов паралон, триста п'ятдесят - чотириста грамів вірменського коньяку з п'ятьма зірочками на пляшці.
Адвокату було 58-м, і він був з того кремню, що не точить ні вода, ні горілка. Ні тонкі жіночі ніжки. " От яка, в біса, любов у шістдесят?" - звертався він до сусіда у коричневій "адідасці" і не помічав, що той, видавивши щокою шпаринку на замерзлому склі, щось буркнув під носа і замріяно позіхнув.
Сьогодні в адвоката був суд. Він захищав шістдесятирічну пані, якій під фінал життя, як казав адвокат, забандюрилось закохатись у двічі молодшого пройдисвіта і переписати на нього автівку, машину і в передмісті дачу. Пройдисвіт, ясна річ, дружину з часом покинув, а нерухомість забрав. Відсудити вдалось лише квартиру, й на тому дякувати. А в усьому винуваті почуття, вважав адвокат, які дотепні лише в юному віці, і лише для того, аби зробити помилки молодості, а не старості...
Мабуть, над брудним міським тролейбусом у ту мить літали амури. Один з них пожбурив стрілу у студента в окулярах, а потрапив у дядечка в норкові папасі. За два роки, рівно у 60-т, адвокат закохався до нестями у Катрусю, помічницю прокурора. Його коханню не було перешкод, бо дружина вже давно пересадила адвоката, мов кактуса, на іншу канапу і розмовляла з ним лише у дні його гонорарів. Нічого не вдієш, збіг обставин, розмірковував адвокат - і потихеньку перетяг свої пакунки до Катрусиної "малогабаритки".
А тут з часом на кухні потік кран. І довелось викликати сантехніка...
