"Весела" подорож

"Весела" подорож.

Живу в Києві, родом з Луганської області. На різдвяні свята вдалося знайти час і виїхати до батьків. Ще за 39 днів до від'їзду спробував купити квиток з Луганська до Києва. Вже тоді отримав неприємний сюрприз: виявилося, що "мудре" керівництво Укрзалізниці скасувало потяг №88 "Луганськ-Київ" (бабуся моя про "аргументованість" такого рішення сказала б так: "Щоб вам очі повилазили!"). На потяг 20 вже за 39 днів до відправлення не було жодного квитка. То ж довелося брати те, що ще залишалося: плацкарт на потяг 134 Луганськ-Львів до Києва на 8 січня 2012 року.

Трапилося так, що свідоцтво про народження 8-річної доньки, на яку було куплено дитячий квиток, забули вдома. Раніше її вік не викликав питань. Але тепер провідник не допустив її у вагон. Втім, коли я поміняв квиток дитячий на дорослий, то усі питання були зняті. Начальник потягу сказав, що у випадку відсутності документів на дитину "перевіряльники", яких чимало розплодили з метою скорочення залізничників , "не вірять" у дитячий вік пасажирів і знімають з роботи провідників за такі порушення.

Можливо б, ця вимога не викликала такого нарікання, якби потяг було подано своєчасно, а не за 20 хвилин до відправки. Щоб поміняти квиток, довелося влаштовувати своєрідний "спринтерський забіг" – добре, що на це ще спроможний. Після того, як я з донькою та дружиною зайшов у вагон, ми отримали ще одну "радість": повну відсутність освітлення. Щоправда, з початком руху хоч і явно недостатнє, але хоч яке-небудь світло з'явилося. Однак при кожній зупинці воно зникало знову.

Машиніст не обтяжував себе проблемою плавності гальмування і під час однієї із зупинок зі столу звалився мобільний телефон. Довелося шукати його у темності на підлозі. Зрозуміло, що після таких "пластунських" забав виникла потреба помити руки. Тут мене очікував ще один "сюрприз" – відсутність мила у туалеті. Провідник зазначив: "не видали". До речі, специфічний запах у туалеті наводив на думку, що й дезінфікуючих засобів теж "не видавали". Довелося йти до начальника поїзду, яка навіть показала мені відомість про відсутність мила. На зворотному шляху у тамбурі 8 вагону побачив провідника, який розмовляючи із своїм супутником, разом із ним спокійно "димів" сигаретою.

Така "весела подорож" викликала чимало питань. Чому, хоча б з огляду на пізню подачу потягу, не можна було допустити дитину до вагону без свідоцтва? Навіщо взагалі така необхідність свідоцтва, коли вік дитини і так зрозумілий? Невже заради 25 гривень, які додатково має змогу заробити "Укрзалізниця"? При цьому про свої обов'язки "Укрзалізниця" "забуває". До речі, провідники традиційно вимагають від пасажирів "сдавать белье", хоча цього пункту і немає в переліку обов'язків пасажирів. Я вже не кажу про те, що навіть думка про відповідь україномовному пасажиру українською мовою провідникам не приходила в голову навіть уві сні.

P.S. Після мого візиту до начальника потягу світло у вагоні перестало зникати, а потім навіть з'явилося мило в туалеті. Щоправда специфічний запах нікуди не зник.

Юхим Марківський, пасажир потягу №134 вагон 9 (відправлення 8 січня).

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

3

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Наші автори
Павло Кухта Керівник з політичних питань Київської школи економіки
Вадим Денисенко Виконавчий директор UIF
Юлія Дукач Аналітикиня проєкту з дезінфомоніторингу Texty.org.ua
Дмитро Ярош Командувач Української добровольчої армії
Віктор Лещинський Президент Національного експертно-будівельного альянсу України