Наше майбутнє - в об'єднаній Європі, а не на руїнах Російської імперії.
Неприпустимі висловлювання багатьох політиків Росії,в т.ч. і високопоставлених,не мають нічого спільного із задекларованими в Москві і Києві намірами розвивати дружні добросусідські стосунки між нашими країнами.Грубі втручання у внутрішні справи незалежної України,спроби диктувати,що і як повинна робити суверенна держава,вкотре переконливо довели:рецидиви агресивного імперського синдрому російських політиків у відносинах з іншими країнами і надалі є основою зовнішньої політики Росії.
Наш "стратегічний партнер",постійно створюючи перешкоди для розвитку взаємовигідних економічних відносин між сусідами через запровадження акцизних зборів,квот на українську сільськогосподарську та промислову продукцію,що ввозиться на митну територію Росії,блокуючи створення зони вільної торгівлі без вилучень і обмежень,діє зовсім не по-партнерськи.Така поведінка є характерною для диктатора,який не хоче рахуватися з геополітичними реаліями:Україна – незалежна європейська держава, самостійний суб'єкт міжнародного права назавжди!Прикро,що українські високопосадовці підіграють безпідставним домаганням "старшого брата",але за це їх чекає зневага власного народу,політична смерть і лава підсудних.
Лохи під "високою" рукою Москви.
У білокам'яній,очевидно,не помічають історичних реалій,не розуміють чи не хотять розуміти(хоча,швидше за все і бачать,і розуміють,і свідомо діють),що настирливі заклики до "єднання" то під виглядом Єдиного економічного простору(ЄЕП),то Європейсько-азійського економічного співтовариства (ЄврАзЕС),то Митного союзу(МС) є всього-навсього завуальованим відновленням колишнього "нерушімого" під "високою" рукою Москви.Для цього припасовується і доктрина "русского міра",одним із яскравих апологетів якої є Предстоятель Російської православної церкви (РПЦ) Кірілл – в миру? Владімір Гундяєв,агент КГБ "Михайлов" (газета "Експрес", №81, 29 липня – 5 серпня 2010р.; моя стаття "Газ,нафта,попи?, вино,сигарети, діаманти…").Патріарх Кірілл частіше буває в Україні, ніж у парафіях Росії,бо розуміє,що без України відновити Російську імперію,під будь-якими вивісками,є неможливо,навіть теоретично.Віра в майбутнє відродження імперії – просто сліпа наївність,з одного боку,та великодержавна,шовіністична налаштованість багатьох російських можновладців і церковних діячів,з іншого боку,яка може дорого коштувати українському народу.
Складається враження, що провладні політичні сили часто-густо не дбають про національні інтереси України, а лише про виконання московського замовлення, до того ж за будь-яку ціну. Найбільш яскравим прикладом тут є "Харківська змова" 2010р. між Януковичем і Мєдвєдєвим. Перебування Чорноморського флоту (ЧФ) Росії на українській території незаконно продовжили до 2042р., протрубіли на весь світ про якусь міфічну знижку на газ у 100 ам.дол., а ціна на нього все одно росте. Очевидно, що Москва, виходячи зі своїх інтересів, переграла український владний режим, по-простонародному – кинула, як лохів. І це тих, які постійно хваляться, що Донбас порожняк не гонить.Та тут – суцільний порожняк! Виникає логічне запитання:чи потрібні українському народові такі "українські керівники"?!Відповідь – очевидна. Ні!
Повертаючись до Росії, можна впевнено сказати, що російська влада не тільки не приховує, а й широко пропагує своє бажання домінувати на пострадянському просторі. Зокрема, в указі Президента Росії "Про затвердження стратегічного курсу Російської Федерації з державами-учасницями СНД" (до відома:Україна не є державою-членом СНД) прямо й відверто наголошується на необхідності забезпечення домінуючої ролі Росії при "формуванні нової системи міждержавних політичних та економічних відносин на території постсоюзного простору" як важливого чинника "включення Росії до світових політичних та економічних структур, запобігання відцентрових тенденцій у самій Росії".
Нинішня політика Росії спрямована на збільшення її геополітичної ваги у світі шляхом утримання стратегічного контролю над країнами, що постали при закономірному розпаді СССР.Але симпатики московської політики в Україні не хочуть помічати і обговорювати засоби, за допомогою яких російська влада намагається досягти своїх цілей.А цими засобами були і залишаються спроби (часто вдалі) провідних компаній Росії за міцної підтримки своїх державних структур(влади) дешево придбати стратегічно важливі об'єкти, зокрема нафтової та газової інфраструктури в Україні, намагання РФ будь-що зберегти військову присутність у нових незалежних державах, контроль за їх кордонами, розбудову колективної безпеки СНД та оборонного союзу.
Ностальгічні плачі за союзом, як історичною минувшиною, не можуть закреслити реальність:Україна, як і Росія, є членом Ради Європи (РЄ) і має привести національне законодавство у відповідність до європейського правового поля. Україна взяла на себе зобов'язання ухвалити нові кримінальний, цивільний, кримінально-процесуальний та цивільно-процесуальний кодекси, які мають відповідати стандартам РЄ. На жаль, окремі кодекси, які прийняті з величезним запізненням в останній час, дуже далекі від цих стандартів. З іншого боку, оскільки значна частина держав-учасниць СНД не є членами РЄ, то гармонізація законодавства з ними на багатосторонній основі здатна негативно позначитися на відповідності законодавства України сучасним європейським та світовим стандартам. А саме на такій багатосторонності, під виглядом ЄЕП, ЄврАзЕС, МС наполягає Росія. Що їй Європа? Для неї головне – відновлення імперської величі.А нам це ні до чого. Процвітання України і високий добробут нашого народу можна забезпечити тільки в колі вільних і заможних держав західного світу, які в абсолютній більшості належать до європейського і євроатлантичного простору – НАТО і ЄС. Та й нинішні українські високопосадовці постійно говорять про вступ України до Європейського Союзу. Правда, на ділі спостерігається інша тенденція: корупція процвітає, судочинство стає вибірковим і політично вмотивованим, опозиційних політиків (Ю.Тимошенко, Ю.Луценко) тримають за гратами. Але хоч на словах Янукович прагне європейської інтеграції, а Росія тягне нас в протилежний бік і на словах, і на ділі.
Втягування України в різні російські проекти (ЄЕП,ЄврАзЕС,МС) суперечить нашим національним інтересам і здатне зашкодити її іміджу в очах міжнародної спільноти, зокрема ЄС. Поза всяким сумнівом, такий крок України (відмова від європейських і євроатлантичних устремлінь) буде однозначно розцінений у світі як повернення назад – до поступової відмови від незалежності України, як значний успіх Росії в реалізації найбільшої мети в її зовнішній політиці – відновлення на теренах пострадянського простору в тій чи іншій формі колишньої Російської імперії.
Саме нині ми маємо історичний шанс поховати під уламками історії ще один міф – міф про необхідність для наших народів не тільки якогось нового східного слов'янського союзу (до речі, чому слов'янський союз у такому вигляді, адже в Росії та і в Україні живуть представники інших груп, а слов'яни-болгари, поляки, чехи і словаки входять до НАТО і ЄС, не бажаючи бути під рукою Москви?),а й співдружності незалежних держав(СНД).Бо насправді, у своїй більшості вона(СНД) є угрупованням країн злиднів, бідняків, нескінченних конфліктів і неповаги до прав людини.Ми маємо, врешті-решт, покласти край диктату Росії, яка ледве справляється зі своїми внутрішніми проблемами, в основному за рахунок військової сили, репресивної системи і нафтогазодоларів, та акцентувати подальшу діяльність української держави на розвитку двосторонніх відносин на пострадянському просторі і якнайшвидшій інтеграції до європейських та євроатлантичних структур. Майбутнє України – в об'єднаній Європі, а не на руїнах Російської імперії.
Україна фінансує ЧФ Росії,втягуючись у потенційну війну.
Повернімося знову до Чорноморського флоту Росії. За флотськими угодами 1990-х років Україна, на жаль, відмовилася від права власності на значну частину майна, об'єктів берегової інфраструктури, акваторій та земельних ділянок ЧФ колишнього СССР. Окремі статті документів прямо суперечать Конституції України. Наприклад, положення про основну базу ЧФ РФ у Севастополі та тимчасове застосування угод до набуття ними чинності.
Розмір відшкодувань Україні з боку Росії набагато менший за реальну вартість майна та реальні розміри плати за користування землею, об'єктами інфраструктури, акваторією та іншими ресурсами. Маяки, незважаючи на рішення судів про повернення їх Україні, Росія фактично окупувала. ЧФ Росії займає в Україні майже 2/3 азово-чорноморського узбережжя і близько 20 тис.га землі, золотої землі. Виходячи з розмірів орендної плати за інші іноземні військові бази, які є зараз у світі, ми мали б отримувати 9-10 млрд.ам.дол. тільки за оренду землі! Сума вражаюча! До речі,всі іноземні військові бази в різних країнах є компактними і строго територіально обмеженими. Тільки в Україні база ЧФ Росії є екстериторіальною, тобто розкиданою по нашому морському узбережжю,а російські вояки можуть вільно розгулювати чужою територією.Ось такі сумні реалії! По суті, ці угоди можна вважати дарчими документами. Україна втратила, за різними оцінками, від 30 до 40 млрд.ам.дол., передаючи Росії половину флоту. І це ще не все. Крім половини кораблів ЧФ колишнього СССР, Україна "презентувала" "стратегічному партнерові" ще 117 кораблів, що становить не багато не мало 32 % колишнього ЧФ. Як компенсацію за них Росія зобов'язалася списати з українського "боргу" 521,06 млн.ам.дол. Цю суму можна оцінити, порівнявши її з тією, яка передбачалася проектом цієї самої угоди від 23 серпня 1995р.: тоді нам мало перепасти 2992,78 млн.ам.дол. "Щедрість" тодішнього прем'єра Павла Лазаренка,чий підпис стоїть під угодою, і поступливість Президента Леоніда Кучми, який доручив йому цей документ підписати, обійшлася Україні в 2,5 млрд.ам.дол.(до речі, міждержавні угоди, за Конституцією, повинен підписувати тільки глава держави). Справді великодушний жест з боку тодішніх наших можновладців. А нам Росія ще щось торочить про нашу велику заборгованість перед нею. Слідом за нею ці нісенітниці повторює її "п'ята колона" в Україні.
Ще кілька прикладів. Протягом чотирьох років з ЧФ було списано 263 одиниці кораблів та інших плавзасобів. Згідно з угодою про взаємні розрахунки передбачено, що Росія мала відшкодувати Україні половину їхньої вартості в розмірі 5,5 млн.ам.дол. Полічіть, скільки це все становить у середньому за одиницю, і ви зрозумієте, що значно вигідніше було б продати ці кораблі на металобрухт.
Угоди не передбачають оплати за використання іноземними військами української території протягом 1992-1997 років. Тобто за наслідки базування російських військ має розкошелитися сама Україна. Кожного року в Законі "Про Державний бюджет України" закладається чимала дотація Севастополю,як компенсація за перебування там…ЧФ Росії(?!). Отакої! Орендна плата за використання землі та акваторій просто мізерна. По суті, вона майже не покриває земельного податку. І за цього всього сторони "домовилися" про оригінальний спосіб розрахунків. Росія не сплачує Україні коштів – просто списує борги(?!), щось близько 95 млн.ам.дол. щорічно.Просто смішно! За наявної схеми для повного погашення нашого "боргу" російський ЧФ повинен був базуватися у нас аж 24 роки. Після "Харківської змови" треба додати ще 25 років – до 2042 року! Ось яку ціну ми платимо за лакейство наших "провідників".
Крім територіальних та фінансових втрат, є ще один неприємний аспект: Україна де-факто вступила у військовий союз з Росією. Надання згоди Україною на участь підрозділів ЧФ в бойових діях на Кавказі є прямим доказом цього. Крім того, Україна наражає себе на небезпеку ударів у відповідь по об'єктах ЧФ, які знаходяться на нашій території. Крім того, ЧФ має у своєму складі носії ядерної зброї. А українська громадськість, мабуть, і не знає, що на території України діє розвідувальне управління ЧФ Росії, відділ ФСБ для контррозвідувального забезпечення діяльності ЧФ, військовий суд і прокуратура. Повна вседозволеність!Російські воєнна розвідка і ФСБ вже створили достатньо міцну "п'яту колону" на півдні України, в т.ч. і різноманітні воєнізовані формування. А Янукович, замість того, щоб припинити цю вакханалію, продовжує ще на 25 років перебування російського флоту у нас. Питання про заборону базування іноземних військових формувань на українській землі, як того вимагає Конституція, так і залишається без відповіді з боку українських можновладців.
Про будівництво дамби до українського острова Тузла вже й казати нічого.Росія не може дати лад своїй величезній території,але все одно зазіхає на чуже.Мало того,вона хоче контролювати все Азовське море і Керч-Єнакальський канал,зробивши відповідним чином делімітацію міждержавного кордону.А це-посягання на нашу територіальну цілісність!
Чи не забагато поступок "старшому брату" за його небратську політику щодо України?!
Росія винна Україні 52 млрд амер.доларів!
Зараз Росія хоче повністю забрати у свою власність українську газотранспортну систему(ГТС).Та ще й вимагає відмовитися від європейської інтеграції.А це означає перетворення України на російську губернію.
Чим ще треба Україні поступитися,щоб Росія нарешті наситилася?Ні,їй завжди буде мало!Московські можновладці діють за принципом: "Нам нужен мір, жєлатєльно вєсь!".Підтвердженням цього є Білорусь,яка руками Лукашенка віддала свою ГТС у повну власність Росії,де-факто ставши її губернією,а на черзі-Молдова.Нам такої "ласки" не треба! Тому Україні відступати нікуди: або ми йдемо до процвітаючої європейської та євроатлантичної спільноти, або нас чекають московські задвірки.Це має зрозуміти Янукович і його оточення. Бо в нормальній країні вже за "Харківську змову" його б чекав імпічмент.Подальша здача ним національних інтересів України приведе його не тільки до імпічменту,а й на лаву підсудних. Хай про це знає і пам'ятає!
І ще один болючий аспект, пов'язаний з розподілом закордонної власності колишнього СССР.Адже Україна не відмовилася від своїх активів і пасивів (боргу). В 1992р. в рамках СНД була підписана угода про т.зв. нульовий варіант. Її підписання було величезною помилкою тодішньої української влади. За тією угодою Росія перебирала на себе всі пасиви СССР,які складали 96,8 млрд.ам.дол., а інші країни відмовилися від своїх прав на закордонну власність СССР.
Але Парламент України не ратифікував згадану угоду, а прийняв постанову, якою зобов'язав Кабінет Міністрів України продовжувати переговори з Росією щодо проведення повної інвентаризації і розподілу закордонної власності СССР.Та офіційна Москва вперто не хоче про це говорити, бо знає, що винна нам величезні суми грошей.
За офіційним документами 1991р. частка України складає 16,2% активів і пасивів CССР. В 2010р. Російське МЗС повідомило, що Росія погасила всі борги СССР, сплативши при цьому 14 млрд.ам.дол. як частку України у зовнішньому борзі СССР. А вартість закордонної власності колишнього СССР на момент його розпаду Росія оцінила в 110 млрд.ам.дол.Навіть якщо повірити в останню цифру,то доля України в активах складає 19 млрд.ам.дол.Віднявши завищених 14 млрд. пасиву,бачимо,що Росія винна Україні 5 млрд.ам.дол. Але українські дипломати і фінансисти, які мали доступ до офіційних документів СССР,говорять про 400 млрд.ам.дол.активів. Тобто Україна мала б отримати свою частку активів у розмірі 66 млрд.ам.дол. Віднявши від цієї суми частку пасивів, отримаємо 52 млрд.ам.дол. чистого прибутку.Ось чому Росія боїться переговорів на цю тему і не віддала нам жодної будівлі за кордоном!
Офіційна Москва не хоче будувати з нами рівноправні, партнерські стосунки, а провадить щодо України безцеремонну великодержавну політику, вимагаючи все нових поступок, не даючи нічого взамін. Отаке "братерство"!
Це справді той випадок,коли за державу прикро і соромно за українських можновладців,які замість того, щоб відстоювати національні інтереси України,за звичкою по-холопськи схиляють голову в північно-східному напрямку.Навіщо?
Європейський Союз-наш дім,а не "старший брат".
Адже ЄС,на відміну від Росії,не прагне забрати у нас ГТС та інші стратегічні об'єкти,не вказує,що і як Україні робити,з ким дружити,куди вступати,не хоче бути для нас новим "старшим братом",не зазіхає на нашу територіальну цілісність,поважає наше право вибору.ЄС-це принцип чотирьох свобод:вільна торгівля,вільне надання послуг,вільне переміщення капіталу і вільне пересування робочої сили.Рішення там ніхто не нав'язує.Воно залежить від позиції будь-якої країни ЄС,навіть найменшої.А всі інтеграційні структури офіційної Москви (ЄЕП,ЄврАзЕС,МС) побудовані на принципах московського "єдіноначалія",бо в керівних органах цих структур вона має 80% голосів і керуватиме одноосібно.Виходить той же СССР,тільки під іншою вивіскою і в дещо іншому складі.Але Україна вже там була і щастя не знайшла!Та й нинішня Конституція України забороняє такі "братські" надбудови.
Тимчасові труднощі,які зараз переживає ЄС,долаються спільними зусиллями всієї європейської родини.Отут і проявляється разюча відмінність між справді братськими стосунками всередині ЄС та "братським" ставленням Росії до України і не тільки всередині СНД.Яскраві приклади такого "братерства" я наводив вище.А про рівень життя людей,зарплати,пенсії,соціальні гарантії в ЄС,навіть в його найбідніших країнах,українські громадяни можуть тільки мріяти,так само,як можуть мріяти громадяни і інших країн СНД.В ЄС діє принцип верховенства права,закони виконуються,суди є неупередженими,свобода слова гарантована,чого немає в СНД.То куди Україні треба рухатися,проводячи відповідні реформи,підвищуючи рівень життя своїх громадян і викорінюючи корупцію?Очевидно,що в ЄС!
Тим більше,що європейська спільнота дає нам шанс.Звісно,якщо Україна дотримуватиметься фундаментальних принципів і цінностей Європейського Союзу.Адже вступаючи до того чи іншого міжнародного об'єднання,в т.ч. і ЄС,будь-яка країна бере на себе зобов'язання жити за нормами і принципами цього об'єднання,а не навпаки.Україна не може бути винятком.Зацитую окремі пункти Резолюції Європейського Парламенту щодо поточної ситуації в Україні від 27 жовтня 2011р.: "…Європейський Парламент:…
A. оскільки ЄС виступає за стабільну та демократичну Україну, яка поважає принципи соціальної ринкової економіки, верховенство права та права людини, захищає меншини та гарантує фундаментальні права; оскільки внутрішня політична стабільність України, в тому числі фокус на внутрішніх реформах та повагу до верховенства права, яке передбачає справедливі, неупереджені та незалежні судові процеси, є передумовою для подальшого розвитку відносин між ЄС та Україною;
B. оскільки однією з основних зовнішньополітичних цілей Європейського Парламенту є покращення та сприяння відносинам з Україною та зміцнення Європейської політики сусідства, яка має на меті заохочення політичних, економічних та культурних відносин між країнами, яких вона стосується, та ЄС і його державами-членами;
C. оскільки рішення Печерського районного суду в Україні від 11 жовтня 2011, яким колишнього Прем'єр-міністра Юлію Тимошенко було засуджено до семи років ув'язнення, було заборонено їй ще протягом трьох років займатись політичною діяльністю, стягнуто штраф у розмірі 200 мільйонів доларів та конфісковано все її майно, широко вважається актом помсти, або спробою за допомогою кримінальної судимості та ув'язнення членів опозиції завадити їхній участі у парламентських виборах наступного року та президентських виборах 2015 року;
D. оскільки 12 жовтня Служба безпеки України порушила нову кримінальну справу проти Юлії Тимошенко та колишнього прем'єр-міністра Павла Лазаренка, яких звинувачують у змові, будучи президентом та реальним власником компанії "Єдині енергетичні системи України", з метою розтрати державних коштів України в особливо великих розмірах;
E. оскільки до кримінальної відповідальності притягається все більша кількість посадовців, включаючи міністрів колишнього уряду, але переважно (заступників) голів державних департаментів та інспекцій, голів підрозділів правоохоронних органів, суддів районних судів та голів органів місцевої влади;
F. оскільки уряд України зобов'язався запровадити низку правових реформ, які б привели цивільне та державне право України у відповідність до європейських та міжнародних стандартів;
G. оскільки ЄС продовжує наголошувати на необхідності поважати верховенство права, включаючи справедливі, неупереджені та незалежні судові процеси, тим самим уникаючи небезпеки спровокувати враження про вибіркове застосування судових заходів; оскільки ЄС вважає ці принципи особливо важливими для країни, яка прагне вступити у глибші договірні відносини та створити політичну асоціацію з Союзом;
1. Вважає, що поглиблення відносин між ЄС та Україною та пропонування Україні європейської перспективи мають велике значення та є в інтересах обох сторін; визнає прагнення України згідно зі статтею 49 Договору про Європейський Союз, за умови, що будуть дотримані всі критерії, включаючи повагу до принципів демократії, прав людини, фундаментальних свобод та верховенства права;
2. Засуджує обвинувальний вирок колишньому Прем'єр-міністру Юлії Тимошенко як порушення прав людини та зловживання судовою системою для політичного переслідування провідних опозиційних політиків України; наголошує на тому, що закон, який був вибірково застосований до Тимошенко, походить з радянських часів та передбачає кримінальне переслідування за політичні рішення; у той час як Статті 364 та 365, які наразі розглядаються Верховною Радою, не відповідають стандартам ЄС та ООН;
3. Закликає українську владу забезпечити справедливий, прозорий та неупереджений судовий розгляд апеляції Юлії Тимошенко, якщо вона її подаватиме, та інших судових процесів проти членів колишнього уряду; наполягає на тому, що Юлії Тимошенко необхідно дати змогу скористатись своїм правом на повноцінну участь у політичних процесах вже зараз та на майбутніх виборах в Україні;
4. Занепокоєний тим, що судовий процес проти Тимошенко повністю суперечить проголошеній українським урядом відданості демократії та європейським цінностям;
5. Висловлює свою щиру стурбованість триваючим перебуванням під вартою колишнього Міністра внутрішніх справ Юрія Луценка, якому поки що не був винесений вирок, та іншими аналогічними справами;
6. Наполягає на тому, що всі судові процеси проти колишніх та чинних високопосадовців уряду повинні проводитись у відповідності до європейських стандартів справедливості, неупередженості, прозорості та незалежності;
7. Вважає, що якщо не буде переглянуто вирок Юлії Тимошенко, це поставить під загрозу підписання Угоди про асоціацію та її ратифікацію, ще більше віддаляючи країну від реалізації її європейської перспективи; висловлює занепокоєння певними ознаками згортання демократичних свобод, а також можливим перетворенням державних інституцій на інструменти здійснення партійних цілей та політичної помсти;
8. Наголошує, що зміцнення верховенства права та внутрішні реформи, включаючи достойну довіри боротьбу з корупцією, є важливими не тільки для підписання Угоди про асоціацію та поглиблення відносин між Україною та ЄС, але й для консолідації демократії в Україні;
9. Вітає згоду, досягнуту щодо Угоди про глибоку та всеохоплюючу зону вільної торгівлі; вважає цю угоду міцною основою для можливого завершення переговорів щодо Угоди про асоціацію між Європейським Союзом та Україною;
10. Висловлює стривоженість повідомленнями про погіршення свободи та плюралізму преси в Україні; закликає владу вжити всі необхідні заходи для захисту цих невід'ємних аспектів демократичного суспільства, а також утриматись від будь-яких спроб контролювати, прямим або непрямим чином, зміст повідомлень у національних ЗМІ;
11. Рішуче підтримує рекомендації, висловлені у спільних висновках Венеціанської Комісії та ОБСЄ/БДІПЛ щодо проекту закону про вибори народних депутатів; вважає необхідним ухвалення та запровадження цих рекомендацій належним, інклюзивним та всебічним шляхом із залученням опозиції та громадянського суспільства;
12. Закликає всі політичні сили в Україні провести чесні та прозорі дебати щодо процесів прийняття політичних рішень; наполягає на тому, що розслідування можливих невдач в процесі прийняття політичних рішень повинні проводитись парламентською слідчою комісією;
13. Вважає, що нещодавно перенесена зустріч з президентом Януковичем могла б стати чудовою можливістю вирішити серйозні проблеми, озвучені українській владі, а також відновити конструктивний діалог, який міг би привести до парафування Угоди про асоціацію за умови, що буде досягнуто значного прогресу щодо усунення існуючих технічних та політичних перешкод; закликає Раду та Комісію заново призначити перенесену зустріч з президентом Януковичем так, щоб вона відбулась до запланованого на грудень 2011 року Саміту Україна-ЄС;
14. Закликає Комісію допомогти судовій реформі в Україні, краще використовуючи Програму розбудови спроможностей ЄС, а також розглянути можливість створення Консультативної групи високого рівня для допомоги Україні в її зусиллях щодо гармонізації із законодавством ЄС, включаючи судову сферу;
15. Доручає своєму президенту передати дану Резолюцію Раді, Комісії, Віце-президенту Комісії/ Верховному представнику Союзу з питань зовнішньої та безпекової політики, урядам та парламентам держав-членів, уряду і парламенту України, а також Парламентській Асамблеї Ради Європи і ОБСЄ."
Дилема В.Януковича:або ЄС,або лакей Москви,але без нас.
Отже, Україна,як європейська країна,має зараз унікальний шанс зробити остаточний вибір на користь своєї європейської перспективи.Адже Договір про ЄС надає нам право вступу до нього!Вся відповідальність за це лежить на українських можновладцях та особисто Вікторі Януковичу. Угода про асоціацію з ЄС і Угода про глибоку та всеохоплюючу зону вільної торгівлі з ЄС, яка є складовою частиною попередньої Угоди, - наш єдиний шанс остаточно порвати з пострадянським минулим та назавжди влитися в свою рідну європейську заможну, правову родину.
Парафування цих документів – тільки перший крок до максимального зближення з ЄС. Потім має бути підписання та ратифікація.Якщо український режим не дослухається до Резолюції Європарламенту,то набуття чинності Угоди про асоціацію може затягнутися на десятиліття.І тоді Москва зробить все, щоби Україну навіки посадити під свій ковпак.
Рішення – за Януковичем!Якщо він не дослухається до позиції майже 2/3 громадян України на користь Європейського Союзу, то вічна зневага свого народу, а то й суд, йому забезпечено.
Український народ, як повноправний господар на своїй землі, має повне право на гідне життя в європейській і євроатлантичній спільноті.
Український народ має заставити своїх чиновників,незалежно від рангу,виконувати його волю.
Досить терпіти зневагу над собою різних "братів" та внутрішніх окупантів!
