Останнім часом у мене урівнялися сни з дійсністю. І там і там зі мною нічого не відбувається — вдень не трапляється ніяких чудес, а вночі не сниться нічого живого.
Так жити соромно, от би щось придумати. Перебираєш різні способи, а все невдало.
І ось мені розказали уривок сну, який захотілося позичити і додивитися: Сон без початку й завершення — просто курчата, різного віку, більшість — маленькі, пухнасті, лимонно-жовті, і трохи старші, уже не такі гарні. Весною, коли ще холодно, їх тримають у хаті, звечора накривають решетом, вони перестають пищати й сплять. А прокидаються вдосвіта, хоч під решетом і не видно, що вже світанок. Мені саме цей сон був потрібен, бо я ліг пізно, а вставати доводилося рано, і я сподівався, що курчата розбудять мене якраз тоді, коли треба.
У таких випадках мало надії, що присниться саме те. Отож, тримаю цих курчат усіх гуртом у полі зору, поки ще не сплю — тоді можна сподіватися, що вони перейдуть у мій сон, я ніби переманюю їх туди. Якщо їх собі правильно уявиш, то скоро все затихає, бо вони в моєму сні засинають, їх перестає бути видно й чути, хіба хтось пискне протяжно крізь сон. А я починаю думати про якісь інші речі — забуті й необхідні.
Наш старий собака Топік недавно пішов із дому й не повернувся
Виявляється, що пам"ятаю багато дерев, яких тепер уже нема — кілька десятків великих верб у різних місцях, кілька яблунь та кленів і одного береста. Не знаю, чи це вже сон, головне — що думається про живе й важливе.
Ці дерева допомогли згадати ще дещо — я про це не згадував раніше, а хотів. Це наш старий собака Топік, який недавно пішов із дому й не повернувся. Десь тут із ним треба було попрощатися, тобто, подивитися на нього довго. Він витримував довгий погляд, бо був старий і глухий. І ми дивились один на одного, а потім курчата прокинулись і розбудили мене.
2 
1
Коментарі
10