Можливо, так, як у вересні трапляються раптом зовсім літні дні, наче вони сюди звідкись заблудилися — отак само в березні звідкись беруться зимові дні. Вони бувають навіть кращі, ніж зимою, бо іноді за цілу зиму може й не трапитися такої повноти справжніх зимових вражень. У небі, хоч насправді далеко, а здається, що близько за деревами, в сусідньому дворі, клубочаться важкі й сердиті снігові хмари. Значить, вночі знову йтиме сніг. А він уже й так обсипав усе й приглушив усі кольори. І зелена омела — вже не така зелена. І молоді гілки верб, що на весну світяться рожево або синювато, — тепер тьмяніють. А граки й ворони, коли знайдуть собі якусь поживу, то колупають її не долі, а десь на гілці — бояться загубити в снігу, бо він глибокий. День знов коротший, і вечоріє наче раніше, бо сонця цілий день не видно, тільки розпливчастий місяць плаває в каламутному тумані.
Виникає чудова ілюзія, що ти ще нічого не втратив
Чому такі дні радують душу — хоч у вересні, хоч тепер?
Мабуть, через те, що при цьому час ніби повертається назад, не йде, а зостається, й виникає чудова ілюзія, що ти ще нічого не втратив. Справді, зима таки вміє повертатися, їй це простіше, вона може повернутися будь-коли майже протягом цілого березня. А от уже коли настане справжня весна — це, мабуть, найбезжальніша пора року, вона повертатись не вміє, вона здатна тільки стрімко убувати. І що не день — то гостріше відчуваєш неможливість щось зупинити. Щастить повернути на день чи два зиму — навіть коли за календарем весна. А от саму весну не повернеш, коли вона почнеться. Неможливо уявити собі, що ось вишневий цвіт почав опадати, а завтра знов буде такий, як тоді, коли вишні починали цвісти. А ти на це не надивився, і вже нічого не вдієш.
2 
1
Коментарі
11