Коли довго живеш, починають слабнути різні органи. Мужчина, приміром, глухне на праве вухо. А коли йдеш із дамою, її, за правилами, слід тримати якраз праворуч. А це незручно. Бо, як хочеш почути від неї щось важливе лівим вухом, треба вивертати голову аж назад — ніби озираєшся, мов той охоронець, який мусить дбати, щоб його шефу не стрельнули в спину. Від цього шия болить в охоронців — я уявляю як.
І ось зустрічаю я Свєтку, добру давню знайому, і йдемо ми далі вулицею вже вдвох. І вона сама прилаштовується ліворуч. Бо у Свєтки негаразди якраз із лівим вухом, тож їй зручно ходити ліворуч від мужчини. Я кажу:
— Ми з тобою — ідеальна пара!
І йдемо собі далі, гомонимо про дітей-онуків. І нам весело. Аж тут у мене в кишені дзвонить мобільник. Це жінка моя — питає, де я. Відповідаю, що там-то. А вона питає:
— А там поруч з тобою — хто?
Так сміються семикласниці
Вона таке відчуває на відстані. Я їй пояснюю, що це ж Свєтка. А вони сто літ знайомі. Та по телефону ж не видно — хто тут. Й вона перепитує, мовляв, яка це Свєтка? І тут я геть забув прізвище Свєтки — і дівоче, й обидва не дівочих. Ах, як незручно! Питаю:
— Свєта, як твоє прізвище?
Свєтка як заірже! А сміється вона знаменито. Так сміються семикласниці, яким попадається тема про інтимну лірику Сосюри. Мовляв, знаєм ми цю інтимну лірику. От вона так і засміялась. Жінка моя хмикнула:
— Бачу, весело вам там! — і вимкнула мобільник.
Ми зі Свєткою дійшли до перехрестя й попрощалися. Вона каже:
— Ну, Нінкє прівєт!
І засміялась — як вона завжди вміла. А я згадав одну річ, про яку не люблю собі нагадувати. А саме: писк комара ще чую, а цвіркуна чомусь уже ні. А хочеться навпаки.
2 
1
Коментарі