Ексклюзиви
Четвер, 08 лютого 2007 17:17
Віталій Жежера
Віталій Жежера
Віталій Жежера

Нінкє прівєт

 

Коли довго живеш, починають слабнути різні органи. Мужчина, приміром, глухне на праве вухо. А коли йдеш із дамою, її, за правилами, слід тримати якраз праворуч. А це незручно. Бо, як хочеш почути від неї щось важливе лівим вухом, треба вивертати голову аж назад — ніби озираєшся, мов той охоронець, який мусить дбати, щоб його шефу не стрельнули в спину. Від цього шия болить в охоронців — я уявляю як.

І ось зустрічаю я Свєтку, добру давню знайому, і йдемо ми далі вулицею вже вдвох. І вона сама прилаштовується ліворуч. Бо у Свєтки негаразди якраз із лівим вухом, тож їй зручно ходити ліворуч від мужчини. Я кажу:

— Ми з тобою — ідеальна пара!

І йдемо собі далі, гомонимо про дітей-онуків. І нам весело. Аж тут у мене в кишені дзвонить мобільник. Це жінка моя — питає, де я. Відповідаю, що там-то. А вона питає:

— А там поруч з тобою — хто?

Так сміються семикласниці

Вона таке відчуває на відстані. Я їй пояснюю, що це ж Свєтка. А вони сто літ знайомі. Та по телефону ж не видно — хто тут. Й вона перепитує, мовляв, яка це Свєтка? І тут я геть забув прізвище Свєтки — і дівоче, й обидва не дівочих. Ах, як незручно! Питаю:

— Свєта, як твоє прізвище?

Свєтка як заірже! А сміється вона знаменито. Так сміються семикласниці, яким попадається тема про інтимну лірику Сосюри. Мовляв, знаєм ми цю інтимну лірику. От вона так і засміялась. Жінка моя хмикнула:

— Бачу, весело вам там! — і вимкнула мобільник.

Ми зі Свєткою дійшли до перехрестя й попрощалися. Вона каже:

— Ну, Нінкє прівєт!

І засміялась — як вона завжди вміла. А я згадав одну річ, про яку не люблю собі нагадувати. А саме: писк комара ще чую, а цвіркуна чомусь уже ні. А хочеться навпаки.

Зараз ви читаєте новину «Нінкє прівєт». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода