На світі замість мене одного могло бути два фольксдойчі. Бо мати жила на території, окупованій німцями, а батько в цей час був у них у полоні. І щось там накльовувалось у нього з якоюсь фрау-вдовою. Але він повільний, доки думав — наші прийшли й поперли його в Сибір.
У матері простіше: вона не любила коротконогих, а чогось у нас усі німецькі окупанти були саме такі. Батько теж коротконогий. Але матері подобалася його стрижена потилиця. Так вона мені казала. Вона бачила цю потилицю, коли його проводжали в армію останньої осені перед війною. Потім батькової потилиці не було видно довго. Але світ тісний. Хтось із наших дівчат бачив батька в Дортмунді з тією фрау і сказав матері. І вона до смерті докоряла йому: "Ага, тобі німкеню подавай!".
Смішно, але я й досі не люблю стригтися. Бо холодить у потилицю, й ніби ззаду хтось зараз скаже про ту німкеню. А іноді я думаю, що у мене в Дортмунді є брат чи сестра.
Мати не любила коротконогих
Так склалося, що моя донька живе тепер у тих краях. Як приїжджає, мені важко вимовити першу фразу. Бо заважає одне питання. Я ще не здурів, щоб вимовити це вголос: "Ти не бачила їх там? Ну, тих наших коротконогих родичів?". Я мовчу й думаю, що вони, мабуть, дуже постаріли, бо старші від мене літ на вісім. Хоча німці не старіють, до ста літ у шортах ходять — сам бачив.
Донька там живе давненько й добре знає німецьку. Листи мені шле електронкою, по-російськи. Як скучить, пише по-нашому. А комп"ютер перевертає наші літери. Ось знов одержав такого листа: "Хто, крім нас із тобою, знаЭ...". Це мені подобається. Бо це означає, що скоро Новий рік і я знову її побачу.
2 
1
Коментарі