Недавно був простудився, пережив маленький кінець світу й потім якийсь час зовсім не хотів читати нічого вигаданого. Вештався по хаті, повній книжок, і шукав чогось іншого, ніж тут є. Чогось, поживного для душі в стані оживання.
І знайшов це: 40-річної давності лист од дядька Сашка. Він тоді лежав у госпіталі й звідти писав моїй матері. Я раніше не звертав уваги на того листа, бо не було в ньому нічого особливого. Дядько писав, що лікує прострелену колись на війні ногу ваннами, ще п"ять ванн — і додому.
Це писано на тій частині аркуша, що лишилася чистою від листа, який мати писала йому. Отак він і чоботи шив — економив, виходило тіснувато, а він казав: нічого, розноситься. А чоботи були гарні. От і цей лист. Дядько дотримувався літературної мови, і писав так, як сприймав на слух. І таки зводив кінці з кінцями. Приміром, слово "відьповидь" зафіксоване таки майже елегантно. Й ще що вразило — почерк, на диво гарний як для людини, що в своєму житті написала лиш кілька листів із війни. Одначе, в його розумінні, почерк мав бути гарним — як усе, що він робив. Отже, проста буква "с" у нього починалася з двох завитків, а в слові "Сашко" навіть із трьох. А буква "к" у тому самому слові дуже схожа на латунну клямку на дверях його хати. Ні в кого такої клямки не було. Я любив за неї братися й любив дивитись, як він шиє чоботи. Говорив при цьому крізь зуби, в яких тримав гвіздки. І співав так само. Був страшно насмішкуватий. Коло воріт ошивалися дівчата — виглядали його онука, якого теж звали Сашком. Дядько виходив, дивився на дівчат і казав:
Дядько писав, що лікує прострелену колись на війні ногу ваннами
— Нічого, Шурик, ми тобі кращих знайдем!
Хоч і ті були нічого. А мені, коли я вступив до театрального інституту, він сказав:
— Ну, і то робота — афіші клеїтимеш!
Інколи думаю, що він, може, не дуже й помилявся.
2 
1
Коментарі
13