Тут недалеко є ділянка, яку хазяїн надумав продати. Вона заросла вербами й осокорами. Весною сороки змостили там гніздо. І я боявся, що ось знайдуться покупці на ту землю, розчистять її од дерев, а там же сороченята ще голопузі. Ну, думав, як це трапиться, заберу пташенят, вигодую й випущу. Колись у дитинстві отак виростив двоє сороченят, що випали з гнізда, і був щасливий. А зараз був би ще щасливіший, бо коли ти малий, то не знаєш справжньої ціни щастя.
Тим часом покупці не спішили, сороченята виросли і вже літали в околицях свого гнізда. А я, проходячи повз теє місце, й далі думав: ну хоч одне з них могло ж стати моїм.
Це була необережна думка. Бо Той-кому-треба чує все — хоч воно й сказане не було, а тільки подумане в той бік.
І от Бог наче каже: ти хотів сороку? Що ж — на тобі сороку!
Якось іду ввечері — а вона лежить край стежки, голова в крові. Що з нею — неясно, бо вже смеркає. Переночувала вона в ящику на веранді, вранці глянув — а її хтось, може, ворона, в очі клював, і вона нічого не бачить. Не нести ж її тепер туди, де взяв. Живе у нас. Жінка навчила її їсти з долоні — наосліп. Сорока ходить по двору пішки — бо літати їй темно. Вона красива і дарує щастя — тільки гіркувате по-дорослому. Бо ти не Святий Франциск і, мабуть, даремно став на шляху природної судьби цієї сороки. Ну, а вже якщо став — то мусиш за неї до кінця відповідати. Тільки ж вона молода, а ти зовсім ні, і хто їй замінить тебе, якщо вона надумає прожити довше за тебе?
Інколи дивлюсь у той бік, де знайшов її, й мовчки кажу Тому, хто мені її підкинув: ти ж мене перший раз почув, почуй і вдруге, й зроби так, щоб вона знов хоч трохи бачила небо, й змогла полетіти, й бути незалежною од моєї нерозумної доброти.
2 
1
Коментарі