Четвер, 25 липня 2013 14:45
Віталій Жежера
Віталій Жежера
Віталій Жежера

Чорна кава

Давно, на початку шістдесятих років, у нас у хаті десь узялося трохи чорної кави в зернах. Може, дали "в нагрузку" до тюльки, як це за тих часів практикувалося. Я тоді побачив каву вперше і запам'ятав усе, що було далі.

Одного ранку мати розстелила газету на лаві під вікном, що навпроти печі, висипала на газету ті зерна, взяла пляшку зеленого скла і подрібнила ті зерна пляшкою. Чому вона не взяла для цього качалку — не знаю. Зерна дрібнилися з хрускотом, до якого додавався ледь чутний скляний звук. Те, що вийшло, не можна було назвати меленою кавою — скоріше роздавленою. Це було зварено на грубці, коло чавуна, в якому грілися картопляні лушпайки для поросяти. Потім у цю буру кавову суміш налито молока, і вийшло щось дуже гарне й пахуче як для тих малорозкішних часів.

За вікном — зима, ще ніч

Я досі бачу перед собою все це. За вікном — зима, ще ніч, а мені до школи далеко, от і вставалося рано. В тому кутку, де дрібнилася кава, стояла напівтемрява, бо гасова лампа — аж на столі, й світло її сюди не дуже діставало. Присмак кави з молоком з тих пір мені сумний, бо було жалко себе — треба йти в цю засніжену темряву, а вночі випав сніг і позамітав стежки.

Пізніше, коли в моєму житті було вже багато правильно змеленої кави, рідше з молоком, а частіше — без, я, одначе, дуже рідко згадував при тім свою першу каву. Можливо, через те, що в усій тій історії є наївність і неправильність, щось темне, первісне, майже дике. Щось таке, що його не всякому й розкажеш, бо воно ніяк не називається і перебуває на межі пристойності. А втім, усе по-справжньому інтимне лежить на тій межі. Там завжди є ніжність, сором і сумнів — бо, можливо, якраз неправильна кава була справжнішою за правильну.

Зараз ви читаєте новину «Чорна кава». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

17

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода