Приснилось, що я їду додому. Це за Яготином, на трасі Київ — Харків. Ліворуч — хитрий пейзаж, рівний, як стіл, до самого Пирятина. Здається, там нічого нема. Насправді ж там ховаються хутори — Худобівщина, потім Двірківщина. Звідси родом наш футболіст Андрій Шевченко. Хутір із цієї нагоди не перейменували. Може, не помітили — так ці хутори сховані в траві.
Правда, трохи далі, як минеш Двірківщину й звернеш на старий Пирятинський шлях, таки є Шевченкове. То перейменований хутір Замривода. Після дощу тут довго стоїть вода, бо земля глиниста. Земля належала князеві Рєпніну, в яготинському маєтку якого Тарас Шевченко мав роман із княжною Варварою. От Замриводу й перейменували. Шевченко десь тут хотів купити землю, але не встиг — помер у Пітері.
Я сам народився тут поблизу, куди, снилось, їду. Але доїхав лише до Двірківщини. Там є дуже гарне польове озерце. Відкрив його зовсім недавно. Бо в юності бував у Двірківщині тільки вночі: наші часом їздили битися з їхніми хлопцями. Ми завжди перемагали, вони тікали. Тож не дивно, що тут уродився хороший футболіст.
А тоді було так: увечері, коли везли молоко до Яготина (яготинське масло, знаєте?), ми сідали на бак молоковоза. Під Двірківщиною він нас скидав, і ми йшли собі воювати. А по дорозі з Яготина він нас забирав, і ми зникали в темряві. Якось молоковоз запізнився і їхні хлопці добряче поганяли нас по полю — на свою голову ми навчили їх бігати.
Й ось тепер приснилось озерце, якого я тоді не бачив. Прокинувся й уявив: а що, як Андрієві Шевченку в Мілані снилося те саме? Іноді серджуся: чому він назвав сина Джорданом? А потім думаю: що нам іще зосталося? Інший Шевченко, Тарас, так і не купив тут землю. І я навіть уві сні не доїхав додому. Усі ми хороші. Усі не там. А ще питаємо чому.
2 
1
Коментарі