Ексклюзиви
Субота, 10 листопада 2012 16:30
Захар Колісніченко
Захар Колісніченко
Захар Колісніченко

Нема солярки

– Я теж хотів піти до війська, та поки що не склалося, – кажу водієві білого Citroen Berlingo, що підібрав нас неподалік ­Галича Івано-Франківської ­області.

Він – хлопець років 28, лейтенант на контрактній службі в армії. Ми – двоє автостопників, що майже тиждень мандрують Західною Україною. Після чотирьох днів розмов із водіями про вибори, гроші й заробітки за кордоном, цей – для нас знахідка. За розмовами про подорожі, ДАІ та музику дійшли й до Збройних сил.

Пиши пояснювальну, куди ділися патрони

– Мені майор у військкоматі каже: "Ти з освітою, тобі зразу й сержанта дадуть. Та й здоровий, високий – у десантники підеш", – розповідаю, як три роки тому ледь не став його колегою. – Я не проти послужити. Досвіду набрався б.

– Який досвід? Косити й замітати? Не знаєш ти, яка зараз армія, – перебиває мене лейтенант, підіймаючи погляд у дзеркало. – Не дай Бог хтось нападе, будемо луками воювати чи камінням відбиватися. ­Стріляти не можна, бо за набої півроку шпетитимуть: "Пиши пояснювальну, куди ділись патрони". Я звільнитися хочу, та ніяк не можу. Солдатів молодих навчити нічому не можемо. В програмі одне написано, а солярки на те все нема. Ще  й форму самих заставляють купувати, – продовжує лейтенант. – Прапорщики її продали у Львів на базар, а ми йдемо й купуємо. Клюють постійно: "Ти – офіцер! Має бути ­відповід­ний зовнішній вигляд". То форма 400 гривень, а ще ­взуття – 400. І так кожен рік.

Мені мати в лікаря відстрочку на рік за 600 гривень купила – щоб я вступив до університету. Тепер розумію: краще б узяла солярки солдатам.

Зараз ви читаєте новину «Нема солярки». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

14

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода