Середа, 03 липня 2013 19:34
Юрій Стригун
Юрій Стригун
Юрій Стригун

Зухра і українська мова

— Мустафаева, расскажите этимологию слова "гусеница". От какой основы произошло это слово?

Навесні 1986 року Ганна Микитівна Смолянінова проводить з нами, першокурсниками, практикум "вступ до мовознавства". Викликає до дошки Мустафаєву Зухру Тахир-кизи — азербайджанку, що невідь-звідки вступила до Черкаського педінституту.

Зухра — ми її звали Зоєю — сміливо йде до дошки.

— Ат какого слова произошла "гусеница"? — повторює запитання з чисто кавказькою вимовою. — Ат слова "гусь", канечно.

Ми вибухаємо реготом. Зоя потішна своєю наївністю. Насправді "гусінь" походить від старослов'янського "ус" — вус, а те від ще давнішого "волохатий".

Більшість у нашій групі — приїжджі з районів Черкащини. Лише семеро — "городські", черкасці тобто. Ми між собою спілкуємося українською, вони — російською. До Зої всі без винятку звертаємося російською. Для неї українська — екзотика.

Ат какого слова произошла "гусеница"?
Ат слова "гусь", канечно

Після першого курсу Мустафаєва несподівано йде з гуртожитку. Два роки поспіль живе на квартирі в якоїсь бабусі. На четвертому курсі переходить на українську. Причому з якимсь милим полтавським акцентом, з м'яким "л". А які милі архаїзми інколи в неї проскакують: то "либонь" замість "мабуть", то давно забуте "прожогом", то "моква" замість дощу.

На четвертому курсі я вступаю до Руху. І зачитуюся "Життям солдата Івана Чонкіна" Володимира Войновича — майже заборонений у Союзі роман-анекдот. Прошу сусідку Лілію Думу намалювати на ватмані великий портрет капловухого солдата й прикріплюю до стіни в гуртожитській кімнаті. Під малюнком поміщаю улюблену цитату з твору. Суть така: у довоєнному російському селі місцеві обговорюють неймовірний випадок — у лісі з'явилася заросла мавпа. Причому вона цікавилася: "большевистская власть не кончилась ли еще". І є такий-от діалог:

— По-русски говорит?

— А то ж по-какому!

— А вот немцы говорят по-немецкому.

— Ставят из себя много, вот и говорят.

На п'ятому курсі Зоя повертається в гуртожиток. Випадково забігла якось до нашої кімнати. Зачепилася поглядом за портрет Чонкіна, а потім за напис під ним. Тоді каже:

— От хто справді "ставит из себя много" — це ваші "городські", що досі не говорять українською.

Після інституту Зоя-Зухра повернулася до свого Азербайджану. Свою українську забрала з собою.

Зараз ви читаєте новину «Зухра і українська мова». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

18

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода