Лавка під вікном

Якщо йти вулицею Шкільною в Тальному, то наша хата праворуч. Раніше, як ще була жива мати, вона зустрічала мене, сидячи на лавочці. Щоби не тратити даром часу, чистила картоплю на обід.

Позавчора приїжджаємо з 16-річною донькою з Черкас. Нам із Світланою боляче дивитися у той бік. На лавці одиноко сидить старий сліпий кіт.

За фотографіями цієї лавки можна написати історію родини. Вдома я сідаю гортати старі альбоми.

Ось повні сил дід із бабою читають біля новозбудованої хати свіжі газети. Наступне фото — вся родина в зборі: тітки, дядьки, племінники. Є двоюрідна тітка Леся з Німеччини разом із чоловіком. Йозеф Робіне був німецьким комуністом і мером міста. Дядько Стасик — молодий високий поляк і чоловік тітки Галі — на протилежному боці фото. Дядько воював в Армії Крайовій і потрапив у полон. Там добряче натерпівся. Тому родича-німця не любив. Волів ставати від нього подалі.

— У німця в шафі досі висить мундир із Залізним хрестом, — стверджував, хоча в гостях у Робіне ніколи не був.

Ось у березні 1965-го моя баба вже після інсульту сидить одиноко на лавці. Хтось турботливо поставив підставку для ніг, щоби не змерзла. У квітні її не стане.

Я з'являюся на фото 1970-го. 3-річний сиджу в потішній світлій тенісці й дриґаю ногами. Мати — молода й гарна усміхається поблажливо. Біля неї — мій двоюрідний брат Андрій із майбутньою дружиною Валентиною. Він знайшов чорняву болгарку аж під Маріуполем.

А ось у піонерському галстуку граюся на лавці з котом. Хата вже обкладена цеглою з пофарбованими підвіконнями. Фарбував я, тому безбожно заляпав усе довкола.

Остання сторінка й останнє фото мами. Після інсульту вона сидить на тому ж місці, де сиділа бабуся. Старого вікна вже немає — є нове, пластикове. Іра — моя старша донька взяла її за руку. Мамі лишається жити лічені дні.

Я здригаюся від стуку у вікно. Доки гортав альбоми, Світлана почистила картоплю на обід.

×