Такого годі було уявити ще місяць тому. Світ знову прискореними темпами почав котитися у прірву глобального протистояння. Де й поділися надії початку 1990-х.
Російське керівництво неначе із ланцюга зірвалося. Після сваволі й геноциду в Чечні метастази кадебістської параної протягли свої щупальці за кордони "суверенної демократії". Тепер режим Путіна показово, із садистичним задоволенням, шматує малесеньку Грузію. З якою неймовірною насолодою "простые русские парни" підривають її мости, потяги, порядкують на дорогах. Причому все це робиться навмисно видовищно.
За лаштунками приховався головний кремлівський ляльковод — Володимир Путін. Упивається своєю всемогутністю. Нарешті він із полегшенням і вже остаточно скинув маску та кпить із західних ідіотів від політики. І "друга Джорджа" і "подруги Ангели", які так і не зрозуміли, із ким насправді мають справу. За своїми кадебістськими поняттями він їх таки переграв. Вони наївно гадали, що годованець КДБ (Комітет державної безпеки. — "ГПУ") може змінитися. Тільки "друг Ґерхард" зрозумів, у чому істинна мудрість, тому й треться коло підполковничого чобота, ганьблячи всю німецьку демократію. (Колишній німецький канцлер працює зараз у структурах російського "Газпрому". — "ГПУ".)
Складається враження, що ти опинився в 1930-х. Що не було уроків від аншлюсу Австрії, повзучої анексії Чехословаччини. А потім провокації щодо Польщі, коли переодягнені в польську форму нацисти "захопили" радіостанцію в німецькому Ґляйвіці, нинішньому Ґлівіце. Звісно, те "нахабство" польських "провокаторів" не могло не закінчитися "принуждением к миру". Польщу розшматували. А далі пішло-поїхало. Одна потвора почала жерти іншу.
У Кремлі щось белькочуть про те, що співжиття осетинів (яких у Грузії є всього 150 тис. і 100 тис. із них живуть на вільних від російських військ територіях) та грузинів неможливе. Звідки вони це взяли? Народи Кавказу жили на цій землі тисячі років: і в мирі, і в конфліктах. Однак знаходили порозуміння. Вичерпається і цей конфлікт. Однак перед людьми на Кавказі постане завдання побудови миру, мостів через ущелини, які поміж них задля своїх ущербних цілей риє режим Путіна. Сьогодні вони йдуть на поводі в зграї своїх бандюганів і московських правителів, для яких їхні долі, як і долі російських людей, завжди були "щепками". Натомість грузинам уже сьогодні слід думати про майбутній мир. Парадоксально, але це було б мудро.
Це має стати відповіддю Путіну та суспільству, яке плекає його режим. Під холодним путінським сонцем уже набрала ваги "грона гніву" ущемленої російської ментальності. Звірячий оскал російських військових — тому свідчення. Але "звільнені" абхази й осетини в очах російських скінхедів і бойовиків руху "Мы" тільки поповнять лави "чурок" і "зверей" — усіх тих "лиц кавказской национальности", яких за людей націоналістичний плебс у Росії не вважає, і мочить, де тільки зловить.
Грузини ж — великий, відкритий і щедрий народ, який майже не здатен на методичну ненависть. Він ще вірить у практично безсилу західну демократію та хоч якусь справедливість. І, може, має рацію. Попри те, що демократичний світ очевидно пробуксовує — так схопив його за горло маленький підполковник КДБ.
Нині час протверезіти. Далі відволікатися на дурниці з умовляннями немає жодного сенсу. Переконувати можна тих, хто сумнівається, а Путін не має сумнівів. Він холоднокровно робить свою справу: так, як підказує йому його кадебістська ментальність. З окопу холодної війни цей чоловічок ніколи не вилазив. А тому із ним і його клікою потрібно розмовляти відповідно.
1 
1
Коментарі
18