"Почалися переслідування грузин у Росії"

 

У центрі Тбілісі є будинки, де ліфти працюють на копійках. Кинув у скриньку дрібні монети — 5 тетрі — ліфт поїхав. Або доводиться добиратися пішки.

На вул. Багратіоні на шостому поверсі живе 87-річна Медея Чахава, прима театру ім. Шота Руставелі. Вона — перша дружина нині покійного спортивного коментатора Коте Махарадзе.

У квартирі розвішані картини — сценки полювання у Британії, театральні афіші та фотографії Медеї в молодості. Із нею живуть син-актор Іван, 56 років, невістка Ніно й 16-річний онук Коте. Вечорами родина збирається за великим круглим столом, дивиться радянський телевізор "Електрон" й обговорює новини. Остання — їхнього родича, внучатого племінника Медеї не пускають із Росії за кордон. Актриса тре скроні. Її руки доглянуті, із манікюром, нігті нафарбовані червоним лаком. Пізніше вона зауважить, що їй себе шкода, коли дивиться на руки, "бо руки — єдине, що в мене нормально збереглося".

— Моя невістка — росіянка, — емоційно пояснює Медея Чахава добірною російською. — Вона народжувала сина у Тбілісі, бо мій брат був гарним лікарем, а в невістки були важкі пологи. Тут вони прожили 1,5 місяця. Але паспорт із патріотизму взяли грузинський. Племінник — психіатр, працює в інституті Сербського заввідділом. По роботі їздить щодва тижні у відрядження на семінари. Паспорт у нього весь заповнений штампами. А новий у Росії йому робити відмовляються без пояснення причин. Минулого тижня племінник мав летіти в Америку. Але тепер він став невіїздним. Ми туди телефонуємо щодня. Родичі кажуть, що почалися переслідування грузин у Росії. Раніше такого не було.

Старший син Медеї, 65-річний Темур Чхеїдзе — головний режисер Большого драматичного театру в Санкт-Петербурзі. У Росії він живе 19 років.

— Син зараз у США по роботі, — розповідає жінка. — Через 20 днів у нього закінчується відпустка в БДТ. Він може повернутися в Росію — транзитом через Україну. Але не хоче. Каже: "Під час Другої світової війни хтось із радянських режисерів їздив у Німеччину працювати? От і я в Росію не поїду". Олег Басилашвілі (актор Большого драматичного театру. — "ГПУ") телефонує Темуру на мобільний щодня. Благає повернутися до Пітера. А Темур прочитав в Інтернеті висловлювання Басилашвілі, що тому соромно за Грузію. І не знає, що казати. Адже Олег Валеріанович — наполовину грузин, хоч і має російське громадянство. Як він міг таке сказати? Хоча... У них же там інформаційна війна, — продовжує після паузи Медея. — Або осетин Валерій Гергієв (художній керівник і директор Маріїнського театру. — "ГПУ"). Як він міг сказати, що грузини влаштували чистку в Осетії? А хто стріляв по грузинських селах, щоб спровокувати Саакашвілі? Хіба не осетини?

Під час Другої світової війни хтось із радянських режисерів їздив у Німеччину працювати?

Родина навперебій розказує, як у театрі ім. Шота Руставелі збирали допомогу біженцям із Південної Осетії.

— Я ходила по родичах, збирала одяг — від розпашоночки до взуття 45 розміру, — каже Медея. — Збирати було у кого — маю трьох дітей, сімох онуків і сімох правнуків.

Актриса запевняє, що не тримає зла на росіян та осетин:

— На російських солдат більшість людей у Грузії не ображаються. У них був наказ. Російська інтелігенція, думаю, теж нас зрозуміє. Принаймні, сподіваюся, що вони нам співчувають. Як ми дружили з Галиною Волчек! З Євгеном Євстігнєєвим! Із Миколою Озеровим! Проте гастролі в Росії майже всі грузинські театри скасували. Не хочемо грати для окупантів.

×