Щороку в середині червня жителі регіону Куско у Перу переробляють мотузковий міст через річку Апурімак. Цю традицію ведуть від часів імперії інків щонайменше 600 років. Міст, що називається Кечуачака, опускають на воду. Натомість роблять новий.
Колись Кечуачака був частиною транспортної мережі, що пов'язувала найважливіші міста й селища імперії інків. 2013-го його оголосили об'єктом Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
У ритуалі оновлення мосту беруть участь усі дорослі. Чоловіки працюють над створенням самої переправи. Жінки плетуть мотузки. Сировиною є трава, що називається "гойя ічу" — "витривала трава". Рослину розплескують круглим каменем і замочують.
Стебла вручну сплітають у мотузки. Їх — у товщі канати. Основу мосту становлять шість великих тришарових мотузок завтовшки близько 30 см, кожна з яких містить близько 120 тонших мотузок. Жодних сучасних матеріалів, інструментів або машин не використовують.
Реконструкція відбувається чотири дні. У перший чоловіки збираються навколо старого мосту і сплітають тонкі мотузки у великі. Старий міст відрізають і кидають плисти вниз за течією. Він із часом згниває.
Чотири з шести канатів із плетеної трави стають підлогою мосту, а два інші використають як поручні. Усі шість канатів міцно прив'язують до великих опор із різьбленого каменю по обидва боки ущелини над річкою. Більшу частину другого дня чоловіки витрачають саме на те, щоб натягнути канати до потрібної напруги.
Водночас решта готують обід у дров'яних печах. Їх привозять із довколишніх сіл. Традиційно частують куркою, морськими свинками та фореллю з річки Апурімак. На гарнір печуть картоплю різних форм і кольорів. У Перу налічують близько 3 тис. різновидів бульби.
На третій день кілька чоловіків проходять напівготовим мостом і прив'язують тонші мотузки від поручнів до підлоги. Так роблять огорожу, що дозволяє безпечно переходити міст.
Реконструкція переправи Кечуачака відбувається раз на рік і завершується музичним святом на четвертий день.
5 
35413
Коментарі