"Ми пам'ятаємо інші часи Німеччини. Ще до падіння Берлінської стіни"

 

Німці просять притулку в Росії

Родина Грісбахів із Німеччини просить надати їм статус біженців у Росії. Приїхали до Москви заявити, що бояться ситуації з мігрантами. 51-річна Карола, 45-річний Андре з доньками Домінікою і Юлією та чотирма онуками чекають на рішення влади РФ.

— Нам не подобається, що бачили довкола себе в Німеччині, — каже Карола. — Рішення виїхати визріло восени 2015-го. Перед Новим роком підготували свою вантажівку, забрали все цінне й вирушили. Навіть родичів не попередили, щоб не завадили. Пам'ятаємо інші часи Німеччини. Ще до падіння Берлінської стіни не так уже й погано жили. Не було цих дикунів. Чекаємо на рішення у мотелі Підмосков'я.

На перше звернення Грісбахи отримали відмову. Їм написали, що Німеччина — безпечна країна і просити притулку в родини потреби немає. Німці готують ще одне звернення.

— Ми не мали часу займатися бюрократією, — говорить Андре. — Мусили тікати. Самі не могли жити в тій атмосфері й не хотіли, аби онуки все це бачили. Це нездорово. До того ж у Німеччині ми не в безпеці. 2013-го протестували проти тамтешнього уряду під Бундестагом. Меркель нас запам'ятала. Коли тікали, встигли оформити туристичну візу. Про робочу не йшлося. Ми рятувалися.

У другому зверненні Грісбахи написали, що договір про мир 1918-го між Росією та Німеччиною був нікчемний. Отже, країни досі воюють. Тому родина має право просити притулку.

— Ми можемо бути корисні Росії, — продо­вжує Андре. — Я працюватиму, а не сидітиму на шиї в держави. Маю багато пропозицій. Можу трудитися на фермі, будівництві. Або викладати чи перекладати з німецької. У Німеччині вам потрібен стос сертифікатів, щоб отримати роботу. Тут можна влаштуватися без освіти. У Росії ми вільні. Мову знаємо не дуже добре, тому наймаємо перекладача для документів. Грошей залишилося мало. Але росіяни допомагають нам. Німці ніколи б не стали. Вони надто егоїстичні.

Сусіди Грісбахів з околиць Дрездена кажуть, що родина завжди була конфліктна.

— Поширювали брошури проти щеплень, — розповідає 54-річна Софія. — Карола казала, що ми купуємо 2-річній онучці надто відверті сарафани й читаємо книжки про любов. Мовляв, про секс мають дізнатися не раніш як у 15–16 років. А ми тоді читали Попелюшку й дивилися мультфільм про неї. Постійно боялися, що в них заберуть дітей і продадуть педофілам. Вважали — соцпрацівники тільки цим і займаються. Коли в нас відкрили центр для мігрантів, прийшли з плакатами, що Німеччина не має платити за американську війну в Сирії. Привели дітей. Було неприємно. Наш центр невеликий. Він для жінок і малих дітей. Грісбахи постійно розповідали, що мріють жити в Росії, бо для Путіна сім'я — на першому місці. Шкода, що потягнули за собою доньок і онуків.

Грісбахи не повернуться до Євросоюзу за жодних обставин.

— Я не знаю, що з ними робити, — коментує соц­працівник Лілія Ваннік із Москви. — У них надто ідеалізоване уявлення про Росію. Були здивовані, коли дізналися, що в Москві багато таджиків. Не вірять. Грошей не мають. Ми можемо запропонувати закинуту халупу десь у селі. Та навряд чи вони погодяться на житло без зручностей. Хай мешкають у мотелі, доки влада щось вирішить.

×