— Грузія, Південна Осетія, Україна — все це буде тривати і тривати. Це якась таємна недуга Росії, — каже президент Чеченської Республіки 34-річний Рамзан Кадиров в інтерв"ю англійській газеті "Дейлі телеграф". — Чому ми мусимо постійно страждати, якщо можемо ліквідувати це раз і назавжди? Ми (Росія. — "ГПУ") велика держава, у нас є все — армія, техніка. Нам необхідно переходити у наступ.
— Це радикальне бачення того, що відбувається навколо Росії, — каже експерт із міжнародних відносин Павло Рудяков, 53 роки. — До чогось серйозного така заява призвести не може. Кадиров — постать, яка не заслуговує на увагу. Україна має промовчати. А на рівні міжнародних організацій повинна зробити ремарку, скажімо, на парламентській асамблеї Ради Європи.
Директор російського Інституту національної стратегії 38-річний Станіслав Бєлковський вважає, що Кадиров не висловлює точку зору Кремля:
— Російське керівництво не контролює чеченського лідера. А у нього кілька десятків тисяч озброєних людей. Він може вирішувати силовим чином свої проблеми у будь-якій точці земної кулі. Останні приклади — усунення своїх противників у Відні й Абу-Дабі. Не кажучи про Москву і Санкт-Петербург, де його вороги гинуть один за одним, і силові структури Росії нічого не можуть або не хочуть вдіяти. Риторика Кадирова пов"язана з бажанням нагадати Кремлю, що він хоче стати правителем усього Північного Кавказу. Він і раніше виношував ідею стати федеральним віце-прем"єром на Північному Кавказі.
Для України в цьому є два уроки, зазначає Бєлковський. Перший: Кадиров — класичний продукт розпаду радянської імперії. Тому остаточний розпад Російської Федерації Україні невигідний, бо призведе до появи багатьох "рамзанів". Другий: підтримка чеченських сепаратистів у боротьбі з Росією була для українських націоналістів помилкою. Бо феномен Кадирова небезпечніший за офіційну Москву.
Батько Рамзана, Ахмат, був у чеченських повстанців духовним лідером. Коли почалася Друга чеченська війна, із сином перейшов на бік Москви.
3 
1
Коментарі
5