Невдалий путч, швидше за все, прискорить падіння уряду Ердогана до диктаторського дна. Звісно, є загрози, яким треба протистояти, але Ердоган хотів набагато більше влади і перед заколотом. Він стане більш мстивим та параноїдальним. Політика майже напевне поляризується. Злість проти тих, хто похитнув його владу, може посилити рішучість перетворити громадський сектор на місце для самозвеличення, а також інтенсифікувати незаконні кампанії проти опозиційних політичних партій. Уряд негайно звільнив 2800 суддів, очевидно, попередньо відібраних за недотримання курсу.
Ердоган може зібрати політичний урожай із путчу. Його поява в Стамбулі серед натовпу нагадала Бориса Єльцина на танках 1991-го. В цей момент Ердоган ніби говорив від імені всієї Туреччини. Інші партії будуть змушені працювати з ним, аби створити широку більшість, якої він потребує — щоб змінити конституцію та розширити президентські повноваження. Він також може оголосити позачергові вибори в надії самотужки здобути таку більшість.
Безпека Туреччини постраждає після путчу. Міжнародна політика Ердогана "нуль проблем" із сусідами майже повністю дала зворотний результат, породивши численні кризи. Вони могли стати однією з причин нападу військових. Як наслідок, він нещодавно почав виходити з конфронтації. Анкара відновила стосунки з Ізраїлем та Росією та припустила зближення із Сирією. Особливо Ердоган має утриматися від проблем зі своїми власними військовими.
Внутрішня безпека може стати ще більшим викликом. Уряд спочатку фліртував з "Ісламською державою". Проте численні теракти в Туреччині спричинили розрив. Більше того, Ердоган знову розпалив війну з Курдською робітничою партією.
Анкара — важкий союзник для Америки. Але адміністрація Обами зайняла правильну позицію, підтримавши законний уряд. Туреччина, як Єгипет кілька років тому, не давала вибору. Ердоган прагне путінської влади. Однак влада військових могла досягти успіху лише в масових розстрілах і ув'язненнях. Успішна хунта, швидше за все, породила б суспільство ще меншої свободи та поваги до прав людини. Більше того, лицемірство було б особливо кричущим, якби США, формально віддані просуванню демократії, стали на захист усунення демократично обраного уряду (ніби як в Україні, хоча там це було більше вуличною революцією, ніж путчем).
Реджеп Таїп Ердоган — дедалі недемократичніший президент, обраний демократичними шляхом. Його варто б усунути, а уряд відправити у відставку, але турецькими виборцями, а не військовими. З останньої кризи він виходить сильнішим. Якщо його зверхність не перекриє його мудрості, він використає невдалий путч як можливість звернутися до вагомої частини населення, яке почало ненавидіти та боятися його. Він повинен повернути свою втрачену мантію захисника ліберальних і демократичних змін.
133 генералів і адміралів заарештували після спроби військового перевороту. Сімох відпустили через відсутність доказів. Решту звинувачують у державній зраді. У в'язницях понад 13 тис. людей. Із них 7 тис. — військові. Також під вартою 1552 судді та прокурори, 14 губернаторів.
У суботу 24 липня Ердоган оголосив про звільнення майже 300 нацгвардійців із президентської охорони. Заявив, що не може їм довіряти. Новий набір хоче контролювати особисто.
Дуг Бендоу, радник Рональда Рейгана, старший науковий співробітник Інституту Катона для "Хафінгтон пост"
1 
1
Коментарі