Віндзорські домовленості: що принесе кінець Брекзиту для України?

Останній місяць британська та європейська преса гуділи від історичного прориву - семирічна епопея з Брекзитом нарешті підходить до свого логічного завершення. Попри неодноразові зриви домовленостей, перенесення дедлайнів та навіть застосування бойових кораблів Лондон та Брюссель нарешті знайшли в собі достатньо дипломатичного хисту для підписання фінальних домовленостей.

До самого кінця ключовою проблемою залишалося питання кордону в Північній Ірландії, який як на місцевому, так і на міжнародному рівнях загрожував знову відродити усі жахи тридцяти років Лихоліття. Та все ж Урсула фон дер Ляйєн та Ріші Сунак змогли буквально таки знайти компроміс, який задовольняє більшість побажань обох сторін та дозволяє уникнути прямої прикордонної конфронтації режимів та законодавств.

Проте є і причини бути досі занепокоєними. Кордон в Ірландії вирішує найгарячіше, але все ж не останнє питання цих перемовин. Двостороння торгівля все ще провадиться в режимі ад-хок. Питання розмежування рибальських угідь в Ла-Манші тримається на джентельменській угоді, та і сам тунель під протокою з достатньо жорстким пропускним режимом все ще викликає питання.

То чи дійсно ми дочекалися кінця Брекзиту? Коли можемо поставити крапку в цьому затягнутому політичному серіалі? І наскільки такі інтриги насправді є важливими для України?

З четвертого разу

Історія спроб підписання договору по виходу з Європейського Союзу стала своєрідним політичним прокляттям, яке чотири покоління, звісно політичні, передавалося від одного прем'єр-міністра до іншого. Серія невдалих голосувань за перший варіант договору про вихід та скандальних промов в парламенті коштувала популярності, а згодом і прем'єрського крісла Терезі Мей.

Боріс Джонсон, який безупину гарантував закінчення Брекзиту та відсутність будь-яких радикальних змін для британців через нові правила співпраці з ЄС, все ж таки зіткнувся з реальністю та не зміг довести справу до кінця. При ньому вперше за багато років загроза протистояння католиків та протестантів у Північній Ірландії на фоні неможливості вирішення питання кордону. І лише з четвертого прем'єр-міністра - і, відповідно, з четвертої спроби - за Ріші Сунака вдалося вийти на певний компроміс із Брюсселем.

Чому досягнення угоди по Ірландії було настільки складним та довготривалим процесом?

По-перше, велику роль тут грала принциповість і дипломатів Лондону, і представників Брюсселю. Жоден з них не готовий був поступатися. А коли йдеться про такий безапеляційно чіткий предмет, як кордон, хтось таки має піти на поступки.

По-друге, британські політики та їх дипломати почасти стояли на неможливих до втілення позиціях. Розуміючи, що так чи інакше має бути створений новий кордон - чи то повноцінний державний, чи то митний - вони все одно наполягали на відмові від будь-яких додаткових перевірках. Водночас, саме це британські політики довгий час і обіцяли своїм виборцям. Джонсон приходив до влади, обіцяючи своїм однопартійцям відсутність будь-якої перевірки чи зупинок на кордонах за допомогою новітньої системи камер, які нібито мали за лічені секунди просвічувати та детально сканувати кожну людину та машину, яка буде перетинати кордон. Реальні строки створення такої системи, звісно ж, не називалися. В цілому, прогнози такі, що подібні камери дійсно будуть, али ближе до 2033-2035 років.Тому ситуація була надзвичайно складною.

Північноірландський протокол, який просувала британська влада ще з часів міністерства Мей, одразу не сподобався більшості залучених у його втілення. Головне його положення - встановлення повноцінного митного кордону між ЄС та Британією в Ірландському морі. Себто, в усіх портах Північної Ірландії мали розміститися прикордонники з ЄС, які б перевіряли абсолютно всі вантажі. Навіть ті, які просто переміщалися б до Північної Ірландії, а не в ЄС. Це, звісно, одразу викликало протести юніоністів, які переросли у сутички з поліцією та погроми католицьких кварталів.

Тоді британцями було прийнято, на їх погляд, єдиноправильне рішення - піти на відкрите порушення міжнародного права. Закон про внутрішній ринок, який дозволяв оминати митну перевірку ЄС в Північній Ірландії, викликав протести з боку Брюсселю. Влада консерваторів і не намагалася приховати факту цілеспрямованого порушення міжнародного права. Про це відкрито заявляв міністр у справах Північної Ірландії на презентації законопроекту в парламенті. Це буквально таки підвело багаторічний процес переговорів до грані зриву.

На фоні цього спокійні, майже кулуарні, але при цьому надзвичайно ефективні перемовини Сунака та фон дер Ляєн схожі на дипломатичне диво. Цей прогрес неможливо було уявити ще рік тому. Але вже зараз не просто бачимо перспективу розв'язання всіх протиріч - вже знаходимося в середині процесу узгодження окремих деталей.

Суть рішень

Перед тим, як більш детально розглянути саму суть Віндзорської рамкової угоди, варто коротко пояснити, в чому взагалі полягала проблема ірландського кордону. Якщо не брати до уваги 800 років колоніального протистояння, 30 років насилля та терактів в часи Лихоліття (1960-ті - 1998 роки), то все можна звести до одного рівняння. Яке в основі своїй в принципі не має жодного логічного рішення.

Після прийнятого рішення про вихід з Європейського Союзу, Велика Британія мала встановити з ним прикордонний режим. Такий самий, як існує з усіма третіми країнами. Має бути сформована відповідна митна служба, введені тарифи на перевезення товарів, додаткові перевірки. Тобто все те, чого не існувало у відносинах Європи і Британії з 1973 року. Торгові перемовини одразу стали полем потужної дипломатичної битви. І перші роки після референдуму червня 2016 року дипломати з Лондона та Брюсселя займалися, по суті, тільки цим. Водночас, загроза загострення ірландського питання щораз зростала.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Залізна Ліз: шість міністерських посад і лідерство в урядіЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Нові республіканці: чи існують загрози для України

Ірландія нарівні з Гібралтаром - єдине місце, де Сполучене Королівство має суходільний кордон. Якщо у випадку з Гібралтаром ми говоримо про дуже незначний анклав із усталеними історико-економічними зв'язками та повною залежністю від Іспанії, історія з двома Ірландіями в рази складніша. 800 років буквально таки колоніальної окупації та Лихоліття другої половини минулого століття призвели до створення нового статусу-кво на острові. Який нарешті базувався не на системному протистоянні, а на домовленості.

Белфастські угоди - також відомі як Угоди Страсної п'ятниці, - підписані у квітні 1998 року, стали основою стабільного взаємного сприйняття двох общин в Північній Ірландії, католицької та протестантської. Вони дозволили уникнути розвитку міждержавного рівня протистояння між Сполученим Королівством та Республікою Ірландія.

Проте шість років Брекзиту показали, що для подальшого мирного співіснування общин та держав необхідно оновлювати домовленості. 20 років стабільності і миру не були вже аж такими.Щороку католицька та протестантська община ворогували та продовжували провокувати одна одну на відродження насилля. Важливо відмітити, що з часу голосування за Брекзит кількість взаємних провокацій та атак на поліцію зросла. Вперше за майже 15 років почалися теракти проти поліцейських відділків. Вже згаданий Північноірландський протокол не допоміг вирішити проблем. Тому ставало очевидно, що необхідні зміни та перегляд існуючого режиму.

Торгові агенти, які отримують відповідні документи, зможуть використовувати нову систему "зелених смуг" для експорту товарів із Великої Британії до Північної Ірландії, не стикаючись із надмірними перевірками. Це тільки в тому випадку, якщо товари не призначені для подальшого транспортування в Ірландію. Тобто на ринок Європейського Союзу. Для товарів, які можуть перетинати кордон, буде запроваджено повний контроль в межах "червоної смуги", а етикетки повинні використовуватися для розрізнення двох типів товарів. Це якраз той випадок ,коли "червоний" та "зелений" не є алегоріями. Фактично, на кожному товарі та пакуванні має бути червона чи зелена етикетка, яка допоможе митникам оперативно розподіляти товари.

ПДВ, акцизи та виплата транскордонної державної допомоги в більшості випадків відповідатимуть правилам ЄС. Хоча Північна Ірландія отримуватиме значну частину ПДВ та зможе використати їх на власні регіональні проекти відповідно до британського законодавства. Режим державної допомоги ЄС застосовуватиметься лише в окремих випадках.

Демократична юніоністська партія (DUP) прагнула припинити юрисдикцію Європейського суду. Але угода передбачає, що Європейський суд, однак, залишається головним арбітром законів ЄС, коли вони застосовуються. Проте не можна не сказати, що думка юніоністів не була врахована - з більш як 1000 норм та законів ЄС, які стосувалися діяльності кордону та юрисдикції Європейського Суду, дієвими залишаються менше 3%. Суди Північної Ірландії повинні розглядати більшість спорів і мають переважну юрисдикцію по більшості щоденних справ. Тому і юніоністам поступка, і ЄС показник співпраці.

Угода також включає створення механізму "гальма Стормонта", що дозволяє 30 членам Асамблеї Північної Ірландії (відомої також як Стормонт) від принаймні двох партій вимагати від Великобританії накласти вето на зміни правил єдиного ринку ЄС. Себто якщо раптом умовні юніоністи побачать порушення власних прав, дві їх партії мають знайти 30 голосів, які зможуть зупинити імплементацію нововведення. Теж саме стосується і республіканських партій Стормонту. Навіть для малих партій - із представництвом в районі 5-10 депутатів - буде не важко знайти підтримку введення "гальма" серед провідних партій. Так чи інакше, але різко поляризовані системи схильні швидко знаходити підтримку на радикальні пропозиції.

 

Українська складова

Кожного разу, починаючи пошуки українського інтересу в будь-яких міжнародних справах, треба тримати в голові декілька базових принципів. По-перше, Україні наразі вигідно все, що примножує стабільність серед країн, які нас підтримують. Будь-які домовленості, спрямовані на врегулювання суперечок, встановлення нової синергії у відносинах, або просто на покращення існуючої співпраці.

Все це опосередковано є великим плюсом для України. Чим активніше і краще розвиваються наші країни-партнерки, тим більш вірогідно, що зможуть продовжити вести активну зовнішню політику і допомагати нам стримувати російську агресію. Чим менше суперечностей в позиції наших партнерів, тим об'єднаніший буде колективний Захід перед обличчям потенційних небезпек.

Звідси правильна і зворотна теза - будь-який хаос чи протистояння вигідні Росії. Теорія контрольованого хаосу, якою послуговується в своїх відносинах із Заходом вже не перше покоління російських дипломатів, наполягає на постійній ескалації внутрішньополітичної ситуації в "умовних противників" та максимальному підсилені градусу напруги у міждержавних відносинах серед "колективного Заходу".

Таким чином на сучасному етапі росіяни підсиленням наявних чи створенням штучних криз намагаються сконцентрувати увагу наших партнерів на їхніх власних проблемах. Відволікти увагу від російської агресії та створюючи підґрунтя для протистоянь всередині Заходу.

Третя важлива причина Україні цікавитися майже будь-якими політичними домовленостями - це суто практичний інтерес. Вивчаючи патерни та інструменти, якими оперують наші союзники, можемо набагато краще розуміти їхню логіку прийняття рішень, їхні тактичні і стратегічні інтереси, і на цій основі набагато ефективніше будувати нашу двосторонню співпрацю та власне українські пропозиції по її розвитку.

Виходячи з логіки усіх трьох пунктів, Віндзорські рамкові домовленості є важливим і позитивним розвитком подій з точки зору українських національних інтересів. Вони допомагають і Сполученому Королівству, і Європейському Союзу нарешті досягти абсолютної прозорості та відкритості у власних відносинах. Звідси, відповідно, і зекономити величезну кількість політичних та економічних ресурсів для протистояння спільним зовнішнім загрозам.

Цього тижня в Ірландії та Британії відзначали 25 років з дня підписання Угод Страсної п'ятниці. Дуже знаково, що саме в цей ювілейний рік Лондону та Брюсселю вдалося попередити потенційне розгортання нового релігійного та етнічного конфлікту, який загрожував десяткам тисячам життів в Північній Ірландії. І хоча ця історія ще далека від свого завершення, вже зараз видно позитивні тренди. Вочевидь, для Дубліна, Лондона та Брюсселя історична пам'ять - не пустий звук.

×