Нові республіканці: чи існують загрози для України

Із початком нового етапу російської агресії проти України 24 лютого минулого року у Конгресі панувала стійка двопартійна підтримка політики адміністрації Джо Байдена, спрямованої на надання Україні необхідних засобів для протидії агресору. Конгресмени в обох палатах парламенту неодноразово голосували за виділення мільярдів доларів на фінансову та військову допомогу, яка стала одним із ключових факторів розвитку подій на фронтах російсько-української війни. Тим не менш, серед частини американського політикуму, які притримуються більш правих поглядів, поступово почали лунати заяви, які ставили під питання таке беззастережне виділення коштів американських платників податків на потреби українських Збройних сил.

То звідки з'явилися такі ідеї? Чому вони отримали підтримку саме зараз? І як Україні боротися з таким скепсисом.

Нові обличчя "старої доброї партії"

На парламентських виборах у США, що мали місце у листопаді торік, більшість голосів виборців отримала Республіканська партія. І хоча ця перемога не була такою блискучою, як очікувалося, і більшість в Сенаті залишилася за демократами, до республіканців перейшла першість у Палаті представників. У зв'язку з цим серед багатьох експертів та спостерігачів виникли занепокоєння стосовно антиукраїнських настроїв частини представників цієї партії, що викликають сумніви щодо майбутнього американської політики щодо України та війни, яку проти неї веде Російська Федерація. Після заміни ряду посадовців на керівних посадах у Палаті представників та понад двох місяців діяльності нового складу Конгресу можна зробити певні висновки та прогнози щодо того, як більшість Республіканської партії може вплинути на український вектор політики США і наскільки реальною є загроза для політичної та військової підтримки для України у її протистоянні російській агресії.

То хто ж ці політики, які починають бачити проблеми із допомогою Україні та вишуковувати "зраду" там, де її нема? Першим, мабуть, варто назвати Кевіна Маккарті - нового спікера Палати представників та одного з тих "поміркованих" республіканців, хто все далі відходить від поміркованості. Будучи обраним з 15-ої спроби, Маккарті одразу показав свою готовність до компромісів щодо своїх повноважень, причому доволі суттєвих. Навіть його однопартійці вже вважають його найслабкішим та найбільш нестабільним спікером за останні десятиліття. Саме тому існує абсолютно обгрунтоване побоювання, що саме в царині зовнішньої політики - себто, і допомоги Україні - він може піти на нові торги заради збереження посади.

Далі в нас затята трампістка, яка стала новим голосом партії - Марджорі Тейлор Грін. Конгресменка від штату Джорджія, яка запам'яталася конспірологічними теоріями щодо всього, що відбувається у Вашингтоні, та вкрай провокаційною поведінкою. Чого вартували тільки її спроби зірвати щорічний виступ Байдена перед Конгресом. Вона була на чолі групи трампістів, які оскаржували результати виборів. Першою говорила про "офіційне розлучення" демократичних та республіканських штатів. Не дивно, що саме вона стала рупором відміни допомоги Україні.

Замикатиме нашу "золоту трійку" молодий конгресмен від Флориди Мет Гетц. Вкрай амбіційний юрист доволі швидко здобув популярність радикальною позицією по, фактично, всіх питаннях. Висував Трампа на Нобелівську премію миру, звинуватив у штурмі Капітолію рух "Антіфа", хоч при цьому сам штурм не засудив. А в лютому 2023 року подав законопроект про повну зупинку військової допомоги Україні і примушування нашої держави до миру.

 

У чому ж проблема з цими політиками?

Однією зі спільних рис згаданих вище скептиків підтримки України є прихильність до колишнього американського президента Дональда Трампа та його політики "Америка понад усе". Безпосередніми наслідками такої позиції є ізоляціоністські погляди цих політиків та їхній антагонізм адміністрації Джо Байдена та всім ініціативам демократів. Серед деяких республіканців лунають заяви про те, що допомога Україні не відповідає американським національним інтересам. Мовляв, США варто розбиратися зі своїми внутрішніми проблемами, а не залучатися у черговий міжнародний конфлікт. Популярним є підкреслення контрасту між зусиллями, які американська влада докладає для підтримки України та для вирішення проблеми нелегальних мексиканських іммігрантів і бідності серед американських громадян.

Іншою проблемою є просування тез про те, що допомога Україні затягує війну. І якби не американські гроші та зброя, воєнні дії було б уже давно завершено. Прихильники таких думок виступають за необхідність йти на переговори з російською стороною. Не виключають ряду поступок з українського боку і визнання принаймні частини російських територіальних надбань.

Повністю зупинити потік американської допомоги Україні буде досить складно. Адже частина конгресменів, що сповідує таку позицію, перебуває у меншості - у них є потенційна можливість сповільнити та ускладнити цей процес. Так, відносно нейтральні погляди, які панують серед великої частини республіканців, полягають не стільки у запереченні необхідності надання Україні підтримки, скільки у відмові від політики "відкритого чека" і на збільшенні контролю за виділеними коштами. Ця позиція ґрунтується на побоюваннях, що українська влада може використовувати надані у її розпорядження кошти не за призначенням, а також продавати американське високотехнологічне озброєння на чорних ринках.

Серед заходів, які пропонували вжити, були створення спеціальних органів та направлення спеціальних комісій, які б відстежували виділені в рамках програм міжнародної допомоги кошти. І така комісія дійсно вже відпрацювала в Києві - з листопада по грудень зведена делегація Пентагону, Державного Департаменту та профільних комітетів Конгресу аналізували використання американського озброєння та ефективність наданної макрофінансової допомоги. По обох показниках Україна показала чудові результати. Якщо бути до кінця відвертими, деякі зразки озброєння українці використовували ефективніше за американських колег. Наприклад, ті ж Джавеліни, що дало ще й непогану інтелектуальну додану вартість для американців для розвитку власного потенціалу. Хоч Маккарті і починав цю тематику як щось, що має затримати допомогу Україні, насправді це лише створює додаткові аргументи нашій позицій та дозволяє переконати частину нейтральних конгресменів в правильності такого рішення.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Чорний павук" Британії: новий король – нові правила?

Проте не завжди це можна розглядати як позитивний сигнал. Насправді кожна така інспекція - це складна американська бюрократія, яка часом може працювати достатньо повільно. І якщо передача нових пакетів буде підв'язана саме під результати подібних щоквартальних перевірок, такі кроки, як і стримана позиція у питанні підтримки України, можуть призвести до бюрократизації процесу виділення наступних пакетів допомоги та затягування у Палаті представників.

Законотворчість та україноскептики

Протягом останнього року у Конгресі було узгоджено чотири великих багатомільярдних пакети допомоги Україні. Також ряд інших проектів, серед яких можна виділити рішення про лендліз та накладення санкцій на російські компанії та експорт. При цьому всі голоси проти цих ініціатив виходили саме від представників Республіканської партії. Збільшення кількості республіканців у Палаті представників може призвести до пропорційного збільшення серед них прихильників таких поглядів. Окрім того, отримання більшості у Палаті представників означає, що на чолі комітетів цієї палати парламенту також опиняються представники Республіканської партії, що може сприяти просуванню аналогічного порядку денного та ускладнити узгодження та ухвалення проукраїнських законопроектів.

Також не варто забувати про посаду спікера Палати представників, який затверджує порядок денний засідань та може визначати, які питання виносяться на голосування. При обранні чинного спікера Кевіна Маккарті виник ряд проблем, пов'язаний зі згаданими вище трампістами, які відверто блокували це призначення. Маккарті вдалося обратися на цю посаду лише з п'ятнадцятого разу, і в процесі він був вимушений піти на ряд поступок перед своїми опонентами. Зокрема погодився на можливість голосування щодо свого усунення з ініціативи лише одного конгресмена. Це робить його своєрідним заручником настроїв серед своїх однопартійців та вимагає балансувати у своїх поглядах і щодо підтримки України – задля збереження посади. На жаль, він все більше балансує на межі фолу та намагається відкупитися від трампістів саме позицією щодо допомоги Україні.

 

План для української дипломатії

Насправді жодної стратегії в цьому випадку не має бути. Як показав досвід попередніх 7 років, будь-яка спроба напряму впливати на американську політику або ж на конкретну партію, можуть легко дати нашим опонентам додаткові причини для контр-українського наративу та для роздмухування антиукраїнських настроїв. Тому уникнення затягування України вже і є саме по собі непоганою тактикою. Проте є декілька додаткових кроків, які допоможуть нашій дипломатії та політикам в цілому уникнути потенційних проблем на американському напрямку.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Нова холодна війна: протистояння по лінії Пекін-Вашингтон

По-перше, відкритість та підзвітність. Якщо вже трампісти так хочуть, аби українці відповідали за витрачені кошти та використану зброю, ми маємо лише допомагати їм отримувати дійсно достовірну та точну інформацію про наші успіхи та проблеми. В іншому разі цю інформацію їм допоможе винайти або власна креативність, або російська пропаганда.

По-друге, робота з українськими кокусами. В обох палатах Конгресу ці групи досі мають значний вплив - саме вони щораз стають ініціаторами проукраїнських законопроєктів та працюють над збільшенням допомоги. Вони досі кількісно і якісно переважають як трапмістів, так і демократичних соціалістів, які можуть становити для нас загрозу. Найголовніший же їх плюс в їх збалансованій двопартійності, що дозволяє нам говорити про дійсну підтримку України від обох партій.

По-третє, і це вкрай важливо - залишити військову роботу військовим. На рівні Міністерства оборони України та американського Пентагону вже дуже довгий час працюють експертні групи, які на якісно іншому рівні тримають контакт і проговорюють всю підтримку, яка необхідна і в обороні, і в наступі. Будь-яка політична та дипломатична робота має бути направлена лише на підтримку їх результатів, а не на формування власних сенсів та наративів. Саме при такій синергії можливо буде добитися бажаного результату для всіх сторін.

×