"Відступ із Херсона – приниження для Путіна. Але він не збирається здаватися" – що пише про нас світова преса

8

Як може виглядати мир для України, і наскільки довго США та інші країни згодні підтримувати нас. І роль західної зброї в українській перемозі в Херсоні. Ось дещо з того, що писали про нас у світових ЗМІ.

"На яких умовах може припинитися війна в Україні?", The Economist, Велика Британія

Блискавична атака Росії на Київ зазнала невдачі. Її повзуча артилерійська війна для захоплення Донбасу криваво зупинилася. Вона втратила частину вкраденої території на схід від Харкова і тепер оголосила про відступ з Херсона. З кожною невдачею Володимир Путін шукав нові способи мучити Україну. Останнє – удари по українській інфраструктурі.

Відключення електроенергії не підірвало волю України до боротьби. Але вони нагадують, що за вісім місяців після неспровокованого вторгнення, Путін продовжує шукати способи, щоб підняти ставки.

 

Це також порушує незручне запитання – як довго США та ЄС надаватимуть Україні військову і економічну допомогу на мільярди доларів. "Стільки, скільки потрібно", – кажуть західні лідери. Але багато їх громадян відкидають ідею фінансування безстрокової війни з Росією.

Джейк Салліван, радник Джо Байдена з національної безпеки, здійснив неоголошену поїздку до Києва 4 листопада, щоб пообіцяти "непохитну" підтримку. Але також закликав Україну подумати про умови майбутнього миру. З того часу з'ясувалося, що він зв'язувався зі своїми російськими колегами, щоб попередити їх не застосовувати ядерну зброю. 9 листопада Байден заявив, що Росія та Україна "залижуть рани" після битви за Херсон і тоді, можливо, будуть готові до компромісу. Він наполягав, що не вказуватиме Україні, що робити.

У приватному порядку західні та українські офіційні особи розмірковують, як може виглядати стабільний результат. Чи стане Україна новою Фінляндією, яка змушена поступитися землями своїм загарбникам і десятиліттями зберігати нейтралітет? Чи ще однією Західною Німеччиною – національна територія якої розділена війною, а демократична половина в НАТО? Зразок також Ізраїль – країна під постійною загрозою, яка змогла захистити себе без формальних союзів, але з великою військовою допомогою від США.

Точні умови будь-якого переговорного врегулювання залежать від того, що буде на полі бою. Ймовірно, ще багато боїв, перш ніж будь-яка зі сторін буде готова закінчити війну. Росія та Україна втратили, за деякими оцінками, приблизно по 100 тис. солдатів убитими та пораненими кожна, але обидві країни все ще сподіваються зайняти більш вигідну позицію.

Відступ із Херсона – приниження для Путіна. Але це дасть російським військам можливість легше захищатись вздовж Дніпра. Путін не збирається здаватися. Він мобілізував сотні тисяч новобранців. Декому довелося кинутися у бій, не маючи підготовки чи спорядження, щоб утримати оборону. Решту можуть використовувати для нового наступу наступного року.

Україна сподівається зберегти набрані темпи. Цієї зими українці отримають підкріплення у вигляді тисяч новобранців, навчених Великою Британією та іншими західними країнами. Західна зброя продовжує надходити. 4 листопада Пентагон оголосив про ще один пакет озброєнь на суму $400 млн, включаючи 45 відремонтованих танків Т-72б та 1100 дронів. Цього тижня було розгорнуто перші нові зенітні батареї NASAMS.

Збройові запаси Заходу не безмежні. Армії країн ЄС глибоко вимели власні запаси. Навіть могутні США побоюються підірвати здатність вести майбутні війни. Однак саме Росія зіткнеться з невідкладною нестачею. Вони витратили більшу частину своїх високоточних ракет і щосили намагаються замінити, не дивлячись на санкції. Отримують свіжу зброю з Ірану та, можливо, Північної Кореї.

Путін сподівається, що його кампанія зі знищення української енергетичної інфраструктури заморозить Україну для підпорядкування або перетворить її на слабку, неспроможну державу. Але свідчення минулих воєн показує, що удари по цивільних об'єктах, за відсутності ефективної наземної кампанії, рідко дають перемогу. 90% українців хочуть щоб країна продовжувала воювати.

 

У Росії, за даними "Левада-центру", лише 36% хочуть продовжувати війну, а 57% виступають за мирні переговори. Водночас, підтримка Путіна залишається на рівні 79%. Росіяни хотіли б, щоб війна закінчилася, але, отримуючи не новини, а пропаганду, не звинувачують у цьому Путіна. Та що більше він намагається втягнути їх у боротьбу, то більше ризикує втратити підтримку населення.

Більш активні прихильники України на Заході вважають, що згодом Україна стане сильнішою, а Росія слабшою. Але Путін сподівається, що генерал Зима, якщо не послабить волю України до боротьби, то підточить готовність Заходу підтримувати її, коли в Європі виростуть рахунки за опалення.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Політичне завдання з Кремля – взяти Бахмут" – Іґаль Левін

Путін стверджує, що готовий до переговорів. Але з відправної точки, що Захід має визнати його крадіжку української території. Сторони вели тривалі переговори після того, як Росія захопила Крим та частину Донбас у 2014 році. Вони поновилися навесні, коли Росія оточила Київ. Але Україна виступила проти подальших переговорів після того, як відступ Росії з-під Києва у квітні виявив масштабні звірства проти мирних жителів. Президент Володимир Зеленський цього тижня припустив, що переговори можуть бути відновлені, але лише, якщо Росія буде готова повернути українські землі, виплатити репарації та взяти на себе відповідальність за військові злочини.

Захід невиразно говорить про свої власні цілі. Байден часом міркував, що хоче, щоб Путіна відсторонили від влади. В інших випадках про пошук "виходу" для російського лідера. Найбільш чітко він визначив цілі у статті в The New York Times у травні: "має бути демократична, незалежна, суверенна та процвітаюча Україна з засобами для стримування та самозахисту від подальшої агресії". Примітно, що залишилося поза увагою питання кордонів країни. Західні лідери кажуть, що це питання має вирішувати сама Україна.

Проте останнім часом прихильники України звучали конкретніше. У заяві від 11 жовтня лідери групи промислово розвинених країн "Великої сімки" заявили про "повну підтримку незалежності, територіальної цілісності та суверенітету України у її міжнародно визнаних кордонах". Вони вимагали від Росії "цілком і беззастережно піти" з усіх захоплених земель. Серед іншого, вони взяли на себе зобов'язання знайти способи використати захоплені російські активи для фінансування відновлення України.

"Заява "Сімки" – це вимога повної капітуляції Росії, що не є правдоподібним дипломатичним результатом. Дипломатія передбачає взаємні поступки", - каже Семюель Чарап із RAND Corporation, американського аналітичного центру, маючи на увазі умови миру, накладені на Німеччину наприкінці Першої світової війни.

 

Небагато західних лідерів сумніваються в прагненні України повернути території, втрачені після вторгнення РФ у лютому. Багато хто б підтримав зусилля щодо повернення частин Донбасу, захоплених у 2014 році. Але коли йдеться про повернення Криму, думки розділилися. Багато хто побоюється, що перспектива втрати півострова може спровокувати небезпечну ескалацію зі сторони Путіна.

Для деяких в адміністрації Байдена війна – справа принципу. Території ніколи не можна захоплювати силою, тому всі завоювання Росії мають бути повернуті. Інші, які сумніваються у здатності України відвоювати набагато більше, вважають, що незабаром настане час для дипломатії. У жодному разі США не поспішають викладати дипломатичні позиції, які можуть спричинити розкол у проукраїнському таборі.

Ще однією нагальною проблемою є характер майбутніх західних гарантій безпеки України. Вони мають бути стійкими, враховуючи, що Росія залишатиметься загрозою для України, доки Путін перебуває при владі, якщо не довше. Декілька країн Центральної та Східної Європи виступають за якнайшвидший вступ України в НАТО на тій підставі, що прихильність Альянсу до взаємної оборони твердо стримає РФ. Незважаючи на всі ядерні загрози, Путін досі утримувався від відкритих ударів по території НАТО.

Однак Байден побоюється поширювати свою ядерну парасольку на країну, яка перебуває у стані фактичного конфлікту з Росією. Протягом усього часу Байден намагався мінімізувати ризик прямої війни між НАТО і Росією, побоюючись, що це призведе до Третьої світової. Деякі члени Альянсу в Західній Європі налаштовані так само скептично.

Тому увагу звернули на тимчасові чи альтернативні механізми. У вересні Андерс фог Расмуссен, колишній генсек НАТО, і Андрій Єрмак, глава Офісу Зеленського, запропонували "Київську угоду про безпеку", яка б пропонувала допомогу в галузі безпеки, за винятком пакту про взаємну оборону. Дехто в Україні вважав це зрадою. Це варіант на зразок західної підтримки Ізраїлю, про яку раніше говорив Зеленський. Угода зміцнить ЗСУ, фактично перетворивши нинішню разову підтримку на систематичне довгострокове зобов'язання зі сторони США та інших країн.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Доведеться розставляти неприємні пріоритети: захищати житлові об'єкти чи інфраструктуру" - сер Лоуренс Фрідман

Партнери України обіцяють інвестиції "на багато десятиліть" в оборонну промисловість країни, масові поставки зброї, спільні навчання та розвідувальну підтримку. Угода не вимагатиме ні згоди Росії, ні нейтралітету України. Це не відкидає членства в НАТО.

Це може бути надто амбітним для Байдена. Деякі запитують, які зобов'язання взяла б на себе Україна, наприклад, шляхом проведення реформ щодо зміцнення демократії чи боротьби з корупцією.

Яким би не був дипломатичний шаблон, Заходу необхідно буде допомогти Україні створити інтегровану та ешелоновану систему ППО, яка б поєднала винищувачі, зенітні батареї та переносне озброєння. Зараз зброя надходить частинами і часто не може обмінюватися даними. Існують також побоювання, що в Україні закінчаться певні типи зенітних боєприпасів. Якби це сталося, Росія могла б задіяти набагато більше авіації для підтримки своїх сухопутних військ.

Як довго триватиме війна, залежить головним чином Путіна. Він у безвихідному становищі в Україні та вдома. Поміркованих технократів непокоїть навантаження на економіку. "Націонал-патріоти", такі як Євгеній Пригожин закликають до очищення від нібито генералів-зрадників.

Пауза для гри в дипломатію може на якийсь час влаштувати Путіна, якщо дозволить йому закріпити деякі територіальні завоювання. Це може пояснити його недавнє пом'якшення ядерної риторики та раптове зображення українців як жертв західної агресії.

 

Путін прагне завоювати тих, хто вагається, особливо на глобальному Півдні. Він також хоче заспокоїти своїх друзів, таких як Китай та Індію, які ясно заявили про несхвалення його ядерної безрозсудності. Путін зацікавлений у тому, щоб достукатися до одного слухача з багатого світу – Дональда Трампа, чиї союзники у Конгресі сумніваються в американській допомозі Україні, і який незабаром може оголосити про нове балотування на пост президента.

Ставки для Путіна вищі, ніж для Заходу. Але найвищі вони для українців, багато з яких не довіряють самій ідеї переговорів з Росією і бачать військову перемогу як єдиний вихід, навіть якщо на це підуть роки. Україна вважає, що чим більше землі зможе повернути, тим більше у неї шансів позбутися Путіна. Але та перспектива турбує багатьох на Заході - розгром російської армії може бути тим, що підштовхне Путіна до використання ядерної зброї. Це одна з причин, чому команда Байдена давно перестала говорити про те, щоб допомогти Україні "перемогти".

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "США та союзники готують нас до нових російських атак" – Михайло Жирохов

Америка може у якийсь момент може спробувати обмежити амбіції України. Немає необхідності робити це відкрито. Вона може просто притримати зброю, якої потребує Україна, що вже робить певною мірою. Вона відмовляється дати західні літаки, ППО Patriot та ударні ракети більшої дальності ATACAMS, побоюючись, що вони можуть підштовхнути Росію до застосування ядерної зброї.

Доля України залежить не лише від доблесті її солдатів чи стійкості народу, а й від зовнішніх факторів, які вона не може контролювати – незбагненних розрахунків деспотичного правителя Росії та стійкості її друзів. Користь Заходу від війни вже зрозуміла. Росія буде надзвичайно ослаблена, що значно полегшить оборону європейського флангу. Для України, яка зазнала жахливих втрат, результат виглядає набагато меншим.

"Справжня причина тріумфу в Херсоні", Die Welt, Німеччина

Генерал Суровікін формально помітив те небажання, з яким він уривчасто видавлював із себе слово за словом. "Після всебічної оцінки ситуації, пропоную відвести оборону на лівий берег Дніпра", – сказав він.

Менш як за два дні українська армія змогла без бою взяти позиції противника та Херсон. Останній російський десант зник за понтонним мостом через Дніпро на світанку у п'ятницю.

Будь-якому офіцеру неприємно визнати поразку та віддати наказ про відступ. Але фіаско у Херсоні особливо гірке, з військової точки зору. Російська армія не програла битву за Херсон на землі. Українські сили відбили кілька невеликих територій на початку контрнаступу. Однак після цього атака зупинилася. Російська оборона трималася остаточно і, мабуть, протрималася б довше. Вирішальні аргументи надходили з США і Європи, а також Німеччини -– високоточній артилеріії українці, зрештою, зобов'язані у перемозі. До них належать поставлені з Німеччини Panzerhaubitze 2000, Caesar з Франції, Krab з Польщі та американські M777. Реактивні системи залпового вогню HIMARS, які зіграли вирішальну роль, також із США. Сучасна гармата від Lockheed Martin має шість керованих GPS снарядів з дальністю стрільби 80 км. Вона також може бути оснащена однією балістичною ракетою малої дальності ATACMS, яка вражає ціль на відстані до 300 км.

За допомогою цих систем українці безперервно знищували російські склади боєприпасів, військові бази, позиції ППО та склади постачання. Тилове забезпечення російської армії продовжувало постачати війська боєприпасами, пальним і провіантом, але цей процес неухильно сповільнювався, і незабаром міг взагалі зупинитися. Без ефективного постачання жодна армія не може вести війну. Місяць тому Суровікін уже говорив про можливий відступ.

 

Херсон був ідеальною нагодою, яку важко відтворити в інших зонах бойових дій в Україні. Суровікін не хоче знову опинитися у подібній ситуації. Його сили були ізольовані на західному березі Дніпра. Українці зруйнували мости, відрізавши ворога від постачання з іншого берега. Росіяни могли перевозити зброю, боєприпаси та провізію тільки на поромах і по понтонних мостах, які не раз зазнавали ударів. Стратегія виснаження українців якнайкраще спрацювала в Херсоні. Її, напевно, скоро викладатимуть у військових академіях як ідеальний приклад інтелектуальної війни - перемогти ворога в обмеженому бою на полі бою.

На решті України ця тактика спрацює лише у поодиноких випадках. Росія вже перемістила свої логістичні маршрути далеко за лінію фронту. Але найбільшою проблемою російської армії є розвідка супротивника. Українці можуть бачити в режимі реального часу, коли РФ переміщує склад зброї, а потім стріляє по новому місці. Україна не має таких здібностей. Але головний їхній постачальник зброї – США. Можна припустити, що Пентагон дає всі розвідувальні дані. Військові експерти навіть вважають, що США також відіграють важливу роль у плануванні українських кампаній. Українська перемога – результат розвідки, розвідданих та сучасної артилерії.

×