Три сценарії поразки Росії: що пише світова преса

Росія прямує до поразки. Є три сценарії, як це може статися. Перший – Москва погодитись вивести війська з України, включаючи Крим і Донбас. Найменш ймовірний. Другий – поразки від ескалації. Можливе застосування ядерної зброї змусить НАТО втрутитись зі звичайною зброєю та прискорить поразку РФ. Третій – крах путінського режиму. Через небажання канцлера Олафа Шольца відправляти в Україну танки, коаліція, що править у Берліні, може розпастися. Ось дещо з того, що писали про нас у світових ЗМІ.

"Остання битва Путіна", Foreign Affairs, США

Війна Володимира Путіна в Україні мала стати його головним досягненням, демонстрацією, як далеко просунулась Росія після розпаду СРСР. Передбачалося, що анексія України стане першим кроком у відновленні Російської імперії. Він мав намір викрити США як паперового тигра і показати, що Росії, поряд із Китаєм, судилося грати лідируючу роль у новому багатополярному міжнародному світі.

 

Нічого не вийшло. Київ встояв, а ЗСУ перетворилася на безжалісну силу, частково завдяки тісному партнерству зі США та західними союзниками. Російські військові показали слабке стратегічне мислення та організацію. Система, що стоїть за ними, виявилася нездатною вчитися на своїх помилках. Оскільки Захід має мало шансів диктувати дії Путіну, йому доведеться готуватися до наступного етапу катастрофічної війни, яку обрала собі Росія.

Війна за своєю природою непередбачувана. Перебіг конфлікту спростував поширені раніше прогнози, що Україна швидко впаде. Схоже, що РФ йде до поразки. Менш виразно те, якої форми вона набуде. Існують три основні сценарії, і кожен матиме різні наслідки для політиків на Заході та в Україні.

Перший і найменш ймовірний сценарій – Росія погодиться на поразку, погодившись на врегулювання шляхом переговорів на умовах України. Щоб цей сценарій матеріалізувався, багато що має змінитися, бо зникла всяка подоба дипломатичного діалогу між Росією, Україною і Заходом. Масштаби російської агресії та розмах військових злочинів РФ ускладнюють для України прийняття будь-якого дипломатичного врегулювання, яке передбачає щось менше, ніж повна капітуляція Росії.

Російська влада за Путіна або його наступника може спробувати зберегти Крим і вимагати миру в інших місцях. Щоб зберегти лице всередині країни, Кремль може заявити, що готується до довгої гри в Україні, не виключаючи можливості додаткових військових вторгнень. Він може покласти провину за свою неефективність на НАТО, стверджуючи, що перемозі РФ завадила зброя Альянсу, а не сила України. Щоб цей підхід прижився всередині режиму, прихильників жорсткої лінії, включаючи Путіна, доведеться відтіснити. Це важко, але не неможливо. За Путіна такий результат малоймовірний, враховуючи, що його підхід до війни від початку був максималістським.

Другий сценарій поразки Росії передбачає її військовий провал через подальшу ескалацію. Кремль буде прагнути продовження війни, запустивши кампанію диверсій у країнах, що підтримують Київ, і в самій Україні. У найгіршому випадку Росія може зробити вибір на користь ядерного удару по Україні. Тоді війна призведе до прямої військової конфронтації між НАТО та Москвою. Росія перетвориться з ревізіоністської країни на країну-ізгою. Цей перехід вже відбувається. Він зміцнить переконання Заходу, що Росія є унікальною і неприйнятною загрозою. Перетин ядерного порогу може призвести до втручання НАТО у війну з застосуванням звичайних озброєнь, що прискорить поразку Росії на землі.

Остаточним сценарієм закінчення війни буде поразка через крах режиму. Тут вирішальні бої відбуватимуться не в Україні, а у залах Кремля чи на вулицях Москви. Путін жорстко зосередив владу у своїх руках. Його завзятість у програшній війні поставила його режим на хиткій ґрунт. Росіяни продовжуватимуть марширувати за своїм невмілим царем лише до певного моменту. Крах режиму міг би означати негайне припинення війни, яку Росія не змогла б вести за умов внутрішнього хаосу. Державний переворот, за яким би розпочалася громадянська війна, повторить те, що сталося після приходу до влади більшовиків у 1917 році.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Російська Федерація поставила нову ціль" – Олександр Мусієнко

Поразка Росії вітатиметься. Це звільнить Україну від жахів, які вона пережила під час вторгнення. Це зміцнило б принцип, за яким напад на іншу країну не може залишитися безкарним. Це може відкрити нові можливості для Білорусії, Грузії та Молдови, а для Заходу – доробити Європу за своїм образом та подобою. Для Мінська може відкритися шлях до кінця диктатури та до вільних виборів. Грузія, Молдова та Україна могли б разом прагнути до інтеграції в ЄС та НАТО, дотримуючись моделей країн Центральної та Східної Європи.

Поразка може мати позитивні наслідки для багатьох сусідніх із РФ країн. Подивіться не закінчення холодної війни, коли розпад СРСР призвів до появи більш ніж дюжини вільних і процвітаючих країн Європи. Росія, звернена в себе, могла б допомогти створити "цілісну і вільну Європу". Водночас безлад у Росії може створити вир нестабільності, що призведе до каскаду регіональних воєн, потоків мігрантів та економічної невизначеності.

Крах Росії також може бути початком ланцюгової реакції. Було б неможливо спробувати заповнити вакуум, який може утворитися внаслідок безладної поразки РФ. У Центральній Азії та на Південному Кавказі у США та Європи буде мало шансів перешкодити Китаю та Туреччині заповнити там порожнечу.

Яку б форму не набула поразки Росії, стабілізація Східної та Південно-Східної Європи, включаючи Балкани, стане геркулесовим завданням. У Європі Заходу доведеться знайти творчу відповідь на запитання, які так і не були вирішені після 1991 року – чи є Росія частиною Європи? Якщо ні, то якої висоти має бути стіна між Росією та Європою, і навколо яких країн проходити? Якщо Росія частина Європи, то куди і як вона вписується? Де починається та закінчується Європа?

Двічі за останні 106 років, у 1917 та 1991 роках, версії Росії розпадалися. Двічі версії Росії відтворювалися самі собою. Якщо російська сила ослабне, Заходу слід скористатися цією можливістю, щоб сформувати в Європі умови для захисту членів, союзників і партнерів по НАТО. Поразка росіян дала б багато можливостей та багато спокус. Однією з таких спокус було б очікувати, що переможена Росія фактично зникне з Європи. Але переможена Росія одного разу знову заявить про себе і відстоюватиме свої інтереси на своїх умовах. Захід має бути політично та інтелектуально готовий як до поразки Росії, так і до її повернення.

"Без Шольца чи без танків для України? Без Шольца?", Politico, США

Внутрішній конфлікт у коаліційному уряді Німеччини вилився у понеділок, коли союзники канцлера Шольца публічно поставили під сумнів його небажання посилати танки Leopard в Україну.

Провідні політики від "Зелених" та "Вільної демократичної партії" ВДП, двох молодших партнерів соціал-демократів Шольца, закликають канцлера посилити військову підтримку Києва. Вони стверджують, що канцлер має дати необхідний дозвіл Польщі та Фінляндії на відправку в Україну їх власних танків Leopard німецького виробництва. Київ заявляє, що йому терміново потрібні ці потужніші танки, щоб відбити очікуваний новий російський наступ.

 

Глава МЗС Німеччини Анналена Бербок заявила, що Берлін "не стоятиме на шляху", якщо такі країни, як Польща, захочуть відправити свої танки в Україну. Прем'єр Польщі Матеуш Моравецький заявив, що Варшава запросить у Берліна дозвіл на таке постачання.

Але прес-секретар Шольца Штеффен Хебестрейт припустив, що заява Бербока не представляє рішення, узгодженого в уряді, підкресливши зростаючу роз'єднаність усередині коаліції з цього питання.

Небажання канцлера направити танки та його публічний розкол із цього приводу зі своїм міністром закордонних справ дедалі більше дратують інших його союзників по коаліції. Співголова "Зелених" Омід Нуріпур заявив, що "необхідно" остаточно прояснити тему "якнайшвидше".

"Мені незрозуміло, чому БМП можна посилати, а танки ні", - сказав він, маючи на увазі готовність Шольца поставити Україні БМП Marder.

Представниця ВДП Марі-Агнес Штрак-Циммерманн, голова комітету Бундестагу з оборони, назвала небажання Шольца у питанні про танки "катастрофою" і заявила, що уряд Німеччини "зазнав невдачі". Вона також вступила до публічної суперечки з лідером парламентської групи соціал-демократів Рольфом Мютценіхом, який звинуватив її в тому, що вона "підштовхує нас до війни". Вона у відповідь назвала Мютценіха символом всіх центральних провалів зовнішньої політики Німеччини.

Це, у свою чергу, викликало різку реакцію співголови соціал-демократів Ларса Клінгбейла, який закликав керівництво "Зелених" та ВДП згуртувати своїх політиків навколо коаліції та припинити атаки на канцлера та його партію.

 

Головна опозиційна сила Бундестагу, правоцентристський блок ХДС/ХСС, ухопилася за сварку, щоб розпочати новий поштовх до розколу коаліції.

"СДП і "Зелені" мають запитати себе, чи готові вони розділити відповідальність за цю невдачу, всупереч своїм переконанням", - сказав член комітету Бундестагу з закордонних справ Норберт Ретген із ХДС.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Для України ключова ціль - Мелітополь" - Сергій Грабський

Торстен Фрай, голова парламентської групи ХДС/ХСС, закликав ВДП та "Зелених" "нарешті діяти послідовно" і додав: "Сцени, які зараз розігруються в коаліції, нагадують шлюборозлучний процес".

ХДС/ХСС був головним правлячим блоком ФРН 16 років за колишнього канцлера Ангела Меркель, поки не був усунений від влади, коли вона пішла у відставку під час виборів 2021 року. Відтоді консервативний блок намагається вбити клин між нинішніми трьома правлячими партіями, наголошуючи на їхніх розбіжностях по Україні. Вони представили кілька резолюцій, які закликають Берлін направити Києву більше важких озброєнь, таких як танки, сподіваючись залучити на свій бік голоси "зелених" та ліберальних демократів, які не згодні з Шольцем.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Відбувається перша війна за участі роботів" – Валерій Яковенко

Однак правлячі партії поки що утримуються від переходу на бік опозиції, і немає ознак, що готові зробити це зараз, незважаючи на невдоволення. Але член ХДС Фрай повторив пропозицію до ВДП та "Зелених" сформувати нову коаліцію під керівництвом ХДС/ХСС.

×