"Остання атака Росії – аргумент, щоб поставляти більше ППО" – Юліуш Сабак

Перш за все, це інцидент, а не атака на Польщу. Випадкова надзвичайна ситуація, яка мала рано чи пізно статися поруч із воюючою країною. Деякі оглядачі говорять, що дивно, що сталася так пізно. Адже ракетні удари по Львівській області відбуваються багато місяців. Коли запускають ракети з відстані понад 1000 кілометрів, то можна легко помилитися.

Польща і Україна повинні працювати в розслідуванні цього інциденту. Варшава має ще раз переглянути свою протиповітряну оборону. Хоча всі розуміють, що не вдасться закрити небо над кожним полем вздовж кордону з Україною чи захистити кожного місцевого тракториста.

Зараз польській владі слід заспокоїти людей на прикордонні. Запевнити, що ситуація під контролем. Не робити гострих політичних кроків.

Україна не стріляла б своїх ракет ППО, якби росіяни її не атакували. Це розуміє польська влада та більшість поляків. Якщо почитати наші соцмережі, там відповідальність покладається виключно на Росію. Так само Москва відповідає за випадки, коли ракети впали на Молдову. Чи коли внаслідок роботи українських ППО ракети падали на українські житлові райони, завдавали шкоди.

 

Такої перспективи зараз немає. Ситуація не змінилася після цього інциденту. Якщо говорити про роботу польських системи ППО над Україною, це може дати росіянам привід звинуватити НАТО в участі в війні. Не думаю, що зараз є можливість розтягнення польської ППО над Україною. Натомість, є перспектива обміну інформацією між українськими та польськими ППО. А також зміцнення систем на східному кордоні Польщі.

Про літаки зарано говорити, бо знову таки в Альянсі не хочуть, щоб був привід звинувачувати НАТО та США в участі у війні. Це складна справа радше з огляду дипломатії, а не військових. Так само щодо західних танків.

Польща й інші країни Центральної Європи дали Україні свої танки радянського зразка, а також гелікоптери. Натомість бойові літаки – інший рівень. Проте США вже витратили достатньої коштів на підготовку українських пілотів, які могли б керувати американськими літаками. Тому таке рішення може бути в майбутньому.

Не знаю, чи може змінити характер або об'єми допомоги, але може стати аргументом, щоб ще більше зміцнити українську ППО, яка є щитом для країн ЄС. Зокрема, Польщі. Врешті, ми бачили наслідки поставок в Україну сучасних західних системи як-от Iris-T і NASAMS. Під час атаки 15 листопада Україна збила 73 із 95 російських ракет. Це набагато більше, ніж на початках, коли збивали близько половини, покладаючись лише на старі радянські С-300 і С-400.

Остання атака – аргумент, щоб поставляти більше таких ППО, щоб ви могли обороняти себе і сусідів. Зокрема, нас. Адже не тільки Польща потерпає, а й Молдова, та інші сусіди в зоні ризику.

Коли йдеться про соцмережі, більшість сприйняли, що це російські ракети, і що вони стали жертвами атаки на Україну. Одні вважають, що росіяни вчинили навмисне атаку на Польщу. Інші, що не навмисне. Багато хто в прикордонних з Україною воєводствах перелякався. Була нетривала паніка. Але вже ситуація повертається до норми. Більшою проблемою, ніж сам інцидент стало те, що влада Польщі надто обережно і повільно інформувала, що спричинило хвилювання. Ніхто до кінця не розумів, що діється. Думали, ситуація гірша.

Це питання більш дипломатичне, ніж військове. Із військової точки зору, інцидент призведе до зміцнення польської ППО на східному кордоні. Також влада покаже жителям східних воєводство, що робить все для їхнього захисту. Усі мають розуміти, що всієї території, всіх полів на кордоні не вдасться захистити. Не думаю, що Польща буде мати якісь претензії до України.

У рецепті успіху Херсонської операції велику роль зіграло детальне планування. Погоджуюсь, важливими були дані західної розвідки, інформація з супутників. Про їхню роль нечасто говорять, а важливість недооцінюють.

Західна зброя, зокрема, HIMARS допомогла провести операцію значно швидше, ефективніше та з меншою кількістю жертв серед українських військових. Але за будь-якою зброєю завжди стоїть людина. Ми бачили в Афганістані, що американське озброєння не допомагає армії, яка не хоче боротися.

Важливо теж, що за кожним солдатом – його керівник нижньої і середньої ланки. І хтось в Генштабі приймав своєчасні та правильні рішення, тож солдати на полі бою використовували всі свої шанси.

Бачу порівняння з Варшавською битвою 1920 року, коли польські війська розбили радянські, врятували Польщу, й зупинити просування совітів на захід. Поляки з українцями тоді зупинили радянські сили, провели успішну контратаку. По-перше, вони мали інформацію про розташування та плани радянських військ. По-друге, без вагань приймали потрібні рішення. Те, що мали новішу західну зброю, літаки, чого бракувало совітам, теж допомогло виграти, але важливішими були дані розвідки та своєчасні рішення.

Так, є, але з огляду на чутливість цієї інформації, вони приховані. Польща дала Україні більшість своїх запасів найбільш сучасної зброї. Зокрема, коли йдеться про артилерію, польські системи Krab. Частину Україна купила, частину Польща поставила безкоштовно.

Відомо теж про танки радянського зразка Т-72. Суттєвий вклад, коли йдеться про польські можливості. Але Україна потребує все нових і нових поставок сучасної зброї й боєприпасів. Бо війна пожирає їх в небачених кількостях.

Небажання розширювати конфлікт – дуже важливе. Багато країн саме з цієї причини бояться давати свої танки. Інший момент, армії країн Європи останні 30 років зменшували свої бронетанкові частини. Їм самим бракує танків та іншої бронетехніки.

Переважно країни східного флангу НАТО постачають Україні свою зброю радянських зразків. Вони в останні десятиліття мали найбільше танків в Європі. У Польщі досі було більше танків і бронетехніки, ніж у Німеччини, Великої Британії чи Франції. Не говоримо про їхню якість, порівняно з німецькими чи французькими. Американці воліють дати Польщі та іншим країнам свої танки, щоб могли віддати радянські запаси Україні. Ще одна причина – слід навчити українських танкістів воювати на західних танках.

Якщо йдеться про польський погляд, розраховуємо, що ЗСУ зможуть завдати удар зі сторони Запоріжжя до Мелітополя, розділять російські сили на лівому березі Дніпра від тих, що на Донбасі. У такому оточені ті будуть мати великі проблеми з постачання зброї та боєприпасів. Єдине, що матимуть – вузьке горлечко постачань із Криму, яке вже прострілюється українською артилерією, і через частково розбитий Кримський міст. Це б полегшило знищення чи видавлювання російських сил із Запорізької та Херсонської областей.

Погода завжди впливає на ситуацію на війні. Коли робиться болото, важка техніка затримується. Коли наступають морози, бойові дії знову активізуються. Було яскраво видно під час бойових дій на Донбасі в 2014–2015 роках. Зараз буде подібна ситуація, коли бойові дії призупиняються, а під час морозів у січні-лютому знову можуть відновитися. Саме тому зараз були активні українські атаки, щоб встигнути до дощів.

Якщо йдеться про створення окремого військового союзу, сумніваюся, що виникне таке мале НАТО. Польща, країни Балтії та Велика Британія вже в Альянсі. Є перспектива подальшої співпраці. Україна та відповідні країни НАТО вже діляться розвідувальною інформацією, озброєнням, навчають.

Польща та країни Балтії перебувають на східному фланзі, тож найбільш гостро розуміють всі загрози, які йдуть від Росії. Наші країни були б наступні в черзі на російську агресію, якби Україна, не дай Бог, впала.

У військовому сенсі Україна готова до вступу. Ви щораз ближчі до НАТО, але ще кілька років після завершення війни сам вступ вам закриватимуть. Альянс не хоче напряму воювати з Росією.

Ситуація буде подібною до тієї, яка до цього року була в Фінляндії чи Швеції. Обидві скандинавські країни протягом багатьох років близько співпрацювали з НАТО, але не були членами. Тепер, коли прийняли рішення про вступ, швидко просуваються в цьому напрямку й протягом року можуть стати членами Альянсу.

Зближення з НАТО триватиме надалі. Україна армія буде щоразу ближчою до натовських стандартів. Війна пришвидшила процес військової інтеграції з Альянсом.

Дрони різного типу виявилися дуже важливими. Один із висновків цієї війни – в майбутньому кожне відділення різних родів військ буде мати свої бойові та спостережні дрони. Деякі зможе носити кожен солдат. За ними майбутнє. Вони збільшують обізнаність щодо ситуації на полі бою. Війська знають краще, що діється навколо, роблять менше помилок.

Найбільше зараз говорять про дронів-камікадзе. Але важливі теж ті, які дають наведення для артилерії, розвідники, що дають солдатам уявлення про ситуацію на полі бою, бережуть перед загрозами, дають солдату більше шансів вижити, не бути пораненим.

Так, але теж розробляються військові аналоги, кишенькові дрони, завбільшки з телефон, їх можна запустити в будинок, щоб глянути ситуацію. А ще дрони на колесах і гусеницях, морські. Це одна з найбільш динамічних військових галузей. Усі допомагають солдатові уникнути непотрібного ризику, бо в кожній війні найбільш цінний бойовий елемент – солдат. Його треба не лише навчити, але має вирости, отримати освіту. Не те, що танк чи гелікоптер, який можна збудувати за рік-два. Тому кожного солдата оцінюють як інвестиції на мільйони гривень.

Бо Росія нічого не вчиться у війнах й закидає ворогів своїми трупами, повторюючи ті самі помилки в кожній наступній війні.

Польська армія весь час готується до можливої атаки і за останні дев'ять місяців швидко змінюється. Хоча б тому, що переказала багато військового спорядження Україні й тепер потребує йому заміни. Це коштує багато грошей, але водночас маємо добрий імпульс, щоб швидко її модернізувати, дати нове озброєння. Це теж поштовх до розвитку військової промисловості.

Очікуємо, далі буде ще більше військової співпраці з Україною Натомість українська армія має постійний безцінний військовий досвід. Тож буде подальша співпраця між країнами.

Вона змінюється під впливом інформації з боїв в Україні. Багато польських офіцерів задіяні в допомозі Україні. Отримують теж досвід від українських колег.

Збільшується кількість нових дронів, артилерії, танків і бронетанкових засобів, які замовляє польська армія. Зрозуміли, що нам потрібна не мала мобільна армія, як думали останні 30 років, а сильне велике військо, якщо доведеться боротися зі східними противником. Те, що навчаємо в себе українських солдатів, то теж від них вчимося. Корисний обмін знаннями.

Головні висновки, що дуже важливою в війні є розвідка, моральний дух солдатів, їхнє навчання і спорядження. Кожен солдат має розуміти, чого він на полі бою, за що воює й чому. Має знати, що держава зробила для нього все можливе, щоб зберегти йому здоров'я та життя, що подбає про його родину. Що на полі бою може завжди покластися на допомогу артилерії, яка вдарить по противнику, а не помилково йому в спину.

Війна дала урок, що повернулися до старішої моделі, коли воюють танки, гармати і ракети, супроти того, що було останні 30 років – сучасні мобільні технологічні антитерористичні операції з невеликими силами проти відсталого противника.

Також ця війна показала перевагу сучасної високоточної артилерії на зразок HIMARS, яка змінила ситуацію на полі бою. Одним із секретів формули успіху України були дані розвідки, які дозволили успішно знищувати російські склади боєприпасів. Замість того, щоб боротися з десятками танків, краще забрати в них пальне і боєприпаси, в результаті чого ті стають купою заліза і їх можна забрати собі без бою.