"Медведчук запевнив Путіна, що українці вважають себе росіянами" - Брет Стівенс

Думки в The New York Times оглядача Брета Стівенса

Якби Володимир Путін колись міг прочитати статті Евана Гершковича, можна впевнено сказати, що зміг би уникнути багато дорогих для його режиму помилок. Він міг би це зробити, перш ніж садити американського журналіста до в'язниці минулого тижня за фіктивними звинуваченнями у шпигунстві. Але матеріалів Гершковича Путін не читав.

У грудні 2022-го Гершкович, репортер The Wall Street Journal, разом із колегами надрукували те, що є одним із найпереконливіших пояснень того, чому війна Путіна в Україні пішла для нього так погано.

Якщо коротко, Путін не має незалежних джерел достовірної інформації. Він відмовляється читати новини в інтернеті, побоюючись, що за ним можуть шпигувати. Інформація щодо ситуації на полі бою фільтрується і очищається через фільтри військової бюрократії. До нього доходять крихти.

Минулі військові успіхи в Грузії та Криму зробили його самовпевненим, а пандемія перетворила на параноїдального пустельника. Напередодні вторгнення ні його глава МЗС, ні глава внутрішньої політики не знали про майбутню війну.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "У Бахмуті спалили російські резерви" - Іван Січень

Як усі деспоти протягом століть, він слухає лише тих, хто каже йому те, що він хоче почути. Один з них, олігарх Віктор Медведчук, як пише WSJ, "запевнив Путіна, що українці вважають себе росіянами і зустрічатимуть солдатів, які вторглися, із квітами". Путін – хрещений батько однієї з дочок Медведчука.

Іноземні репортери грають життєво важливу, але делікатну роль інформаційної картині репресивних держав. Більшість цих режимів жорстко контролюють власну пресу, забезпечуючи своїм громадянам політично зручну та ретельно зрежисовану версію подій. Путін пішов ще далі, маніпулюючи не лише тим, як росіяни розуміють новини, а й тим, як їх сприймають за кордоном. Його режим це робить за допомогою кампаній з дезінформації у соцмережах та пропагандистського телеканалу Russia Today.

Але репресивним державам також потрібні іноземні журналісти. Принаймні, з двох суперечливих причин.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Для перемоги потрібно провести три-чотири успішні наступальні операції" - Микола Саламаха

З одного боку, їхня присутність у країні створює ілюзію відкритості - нічого приховувати. Це форма пропаганди.

У гіршому випадку це може призвести до статей, що вводять в оману, бо іноземні кореспонденти свідомо чи мимоволі стають інструментами диктаторських режимів, які повинні висвітлювати. Сумнозвісний кореспондент The New York Times у Москві в 1930-ті Волтер Дюранті – архетип. У розпал сталінської кампанії колективізації проти українських селян, під час якої до 5 млн людей померли від голоду, Дюранті писав: "Умови на селі погані, але голоду немає". The New York Times давно спростувала його ганебні матеріали, але Пулітцерівську премію так і не забрав.

З іншого боку, професійні та чесні іноземні репортери також можуть без прикрас розповісти, що насправді відбувається всередині авторитарної країни. Таку інформацію Путін не може легко отримати деінде. Державні ЗМІ - марні для отримання фактів. Державна статистика підтасовується, щоб приховати погані новини. Кожна бюрократія, включаючи внутрішні розвідувальні служби, має свої плани і призми, що спотворюють реальність.

Якби Путін читав статті Гершковича за останній рік, він міг би прочитати кілька, які б йому сподобалися. Наприклад, минулого літа про молодих росіян, які значною мірою ігнорують війну. Це було до того, як через мобілізацію багато росіян втекли з країни.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Китай може затягувати війну в Україні", - Юрій Пойта

Путін також дізнався б, завдяки статтям Гершковича з Білорусі в перші дні війни, що війна "йде не за планом", на відміну від того, що постійно твердив йому міністр оборони РФ. Він дізнався б, наскільки некомпетентна його військова машина завдяки розповіді російського десантника, який брав участь у вторгненні, а потім утік до Франції. Він дізнався б, що, незважаючи на непередбачено високі доходи від продажу нафти та газу в 2022 році, російська економіка розвалюється через західні санкції, і що його старий приятель Олег Дерипаска попередив: "У 2023 році грошей не буде. Нам потрібні іноземні інвестори".

Ці матеріали були написані здебільшого для читачів на Заході. Але мудріший, ніж Путін, автократ інтуїтивно зрозумів би, що він міг би уникнути деяких дорогих прорахунків, якби тільки іноземним ЗМІ дозволили вільно і без страху працювати в Росії. Хоча він, мабуть, хоче обміняти Гершковича разом з іншими відомими американськими заручниками в РФ на деяких цінних російських шпигунів на Заході, ніякий обмін полоненими не буде йому коштувати дорожче, ніж подарунок точного, достовірного, неупередженого журналіста про реальні умови в Росії.

Путін живе всередині сфабрикованої реальності, яка може лише нашкодити йому у довгостроковій перспективі. Правда, зазвичай знаходить вихід, але в короткостроковій перспективі створює серйозні ризики для всіх, хто в ній не зацікавлений. Дипломатичні заперечення не зможуть проткнути його уявну бульбашку, але ще одна партія танків Abrams в Україні може.

Щодо Гершковича, то найгідніша данина поваги, яку можемо йому віддати, продовжувати повідомляти правду про Росію, незважаючи на ризики. Путін десятиліттями прагнув вести кампанію з дезінформації у своїй країні. Західні агентства новин можуть відплатити за його пропаганду матеріалами про Росію російською мовою для росіян. Вони теж заслуговують бачити факти, які Путін не хотів би, щоб хтось, зокрема, він сам, бачив.

Переклад Gazeta.ua

×