Якою буде перемога України: колонка професора

Колонка в американському виданні The Atlantic професора Школи перспективних міжнародних досліджень Університету Джона Хопкінса, радника Держдепартаменту 2007-2009 років Еліота Коена

Штабні офіцери часто тихо обурюються відсутністю чітких політичних цілей війни. Зрештою, вони часто думають, що по-справжньому важка частина - це вибудувати і направити повітряні, наземні та морські сили проти противника, який відповідає. Звичайно, політики могли б полегшити їх завдання, ставлячи перед собою чіткі та незмінні цілі. На жаль, офіцери весь час розчаровуються, і війна в Україні показує чому.

Можна подумати, українські цілі мають бути зрозумілими. Серед них – незалежність, вільна демократична форма правління і відновлення суверенітету на всій території України. Але Києву доведеться вирішити, що означає остання ціль – чи змиритися з втратою території на сході та півдні, чи наполягати на відновленні лінії зіткнення перед 24 лютого. Також - чи повернути частини Донбасу, втрачені у 2014-му, чи повернути все, включаючи Крим, який теж у 2014 році був частиною України.

Українські політики також мають вирішити, чи домагатися відшкодування збитків від Росії і допомоги у відновленні. А також, чи має свобода приєднатися до ЄС і можливість приєднатися до НАТО бути частиною можливої мирної угоди. Це передбачає, звичайно, що вона буде, а не заморожений конфлікт, який вже коштував тисячі українських життів у Донецькій і Луганській областях з 2014 року й досі.

Цілі Росії від початку були досить зрозумілі: повалення влади Володимира Зеленського, окупація всієї України чи принаймні всієї східної України, зниження статусу країни до рівня клієнта, як Білорусь, або навіть повторне включення її в те, що фактично буде відновлена Російська імперія.

Поразка на підступах до Києва змусила Росію змінити цілі на повну окупацію Донецької і Луганської областей, а також Чорноморського узбережжя, включаючи Одесу. Потім їх цілі знову змістилися на створення сухопутного мосту з Росії до Криму і окупацію майже всього Донбасу. Зрештою, цілі можуть знову можуть переміститися - у створення замороженого конфлікту, який буде шкодити українській державі.

Тим часом, несподівано енергійна реакція Заходу майже напевно зробить ослаблення західних фінансових і торгових санкцій найважливішим завданням керівництва Росії. Якщо РФ зіткнеться з більш відчутними і дорогими поразками на полі бою, збереження влади Володимира Путіна, ціль якої до війни не було, також стане найважливішим завданням.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Бої за Донбас: ворог перегруповується й пробує поновити наступ на низку міст

З погляду західних союзників України цілі також змінилися. Спочатку метою була підтримка відважної, але приреченої української війни за виживання з застосуванням звичайних озброєнь та допомогу у підготовці бази для повстанського руху, який змусить Росію заплатити ціну за свою агресію. Коли стало ясно, що Україна може знекровити російські сили і навіть перемогти їх, цілі трохи змінилися. Як недавно заявив міністр оборони Ллойд Остін, зараз США прагнуть послабити Росію настільки, що не могла в майбутньому зробити подібну агресію проти України чи будь-якої країни НАТО.

Це більш-менш ясні цілі кожної зі сторін. Є й невловимі, виражені в таких словах, як приниження, гідність, репутація, відплата та виправдання. Війна - це пристрасть та ідеї не менше, ніж шматочки території. Було б помилкою ігнорувати важливість цих емоцій, настільки ж реальних, як і конкретні цілі, що часто обговорюються.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Військові розповіли, що відбувається під Харковом

У цій війні, як і в багатьох інших у минулому, не тільки цілі формують битви, а й битви формують цілі. Деякі цілі можуть бути сформульовані, інші маються на увазі, деякі ледве визнаються, навіть у приватному порядку. Збереження почуття напрямку в війні є постійною боротьбою для політичних та військових лідерів нагорі, й тому штабні офіцери та журналісти-коментатори приречені на розчарування.

Так було завжди - у 1939 році війна Великої Британії за збереження незалежності Польщі перетворилася на війну за повалення Гітлера та переділ Німеччини. До 1945 року війна Америки заради стримування азіатської експансії Японії та відплати за Перл-Харбор перетворилася на проект зі знищення європейських імперій, встановлення відкритого глобального економічного порядку і порятунку Європи від комуністичної, а не лише нацистської диктатури.

США, як лідеру західної коаліції, ще багато слід подумати про політичні цілі в цій війні. Найважливіша даність вже закладена в американській політиці – Україні слід вирішувати, чого хоче досягти. Ця країна несе тягар крові та жертв у масштабах, небачених з часів Другої світової війни, і її справа безперечно справедлива. Вона має повне право вирішувати, що може й не може приймати, і чого прагне.

Факти з поля бою, як нам відомо, такі, що Україна виграє війну. Жорстокі та некомпетентні російські військові зазнали жахливих втрат. Їх резерви складають переважно непідготовлені люди, які використовують запаси зброї та боєприпасів, що перебувають у поганому стані або згнили через корупцію. Їх генерали виявилися не в змозі організувати кампанію з завоювання переваги в повітрі чи завдати концентрованого удару по українській території. І вони діяли з невимовною жорстокістю у питаннях пограбувань, депортацій, зґвалтувань та вбивств – дії, що несуть із собою прокляття недисциплінованості, а також злочинності. Це моральні факти, які й мають змінити або навіть переважити холоднокровні геополітичні розрахунки європейського балансу сил.

Українці, проте, все ще перебувають під тиском, але меншою мірою, ніж можна було б подумати. Наприклад, вони цілком можуть мати більше танків на театрі бойових дій, ніж у росіяни, частково через захоплення російських. Теоретично, спираючись на населення 40 млн осіб, можуть виставити на поле бою більше солдатів. На відміну від росіян, у них є завдяки США, Європі та іншим джерелам, зброя, поставки якої навряд чи будуть порушені санкціями чи явною неефективністю. З тих самих джерел, у них значно кращі методи збирання й аналізу розвідданих, ніж у росіян. Їхня бойова мотивація, безсумнівно, вища, і вони виявили набагато більшу винахідливість і бойову майстерність, ніж російська армія, яка досі покладається на величезні обсяги артилерійського вогню.

У міру того, як в українців буде більше успіхів на полі бою, вони чіткіше бачитимуть перспективи. Російська армія, зазнавши десятків тисяч втрат і втративши більшу частину передової техніки, робить, можливо, останні судомні зусилля зі знищення українських сил на півдні та сході країни. Як і їхні попередні зусилля, ці теж, ймовірно, зазнають невдачі, і відкриється можливість розгрому росіян уздовж їх лінії фронту завдовжки 500 км. Ситуація глухого кута теж можлива і створить набір правдоподібних цілей кожної зі сторін. Крах російської армії – це щось більше, і поставить зовсім інші цілі.

Кожна війна має закінчитись, і ця теж. Один набір цілей для Заходу зрозумілий - допомогти Україні відновитися і привести себе до стану, що дозволяє відбити подальшу російську агресію. Так само, ймовірно, НАТО вийде з цього конфлікту кращою, більш згуртованою та могутньою організацією, ніж раніше.

Але це залишає проблему Росії. Вона не буде перебудована зовні, як Німеччина та Японія після Другої світової війни. Якщо її трясе зсередини, то менш ймовірно, що в ній домінуватимуть ліберали, ніж невдоволені націоналісти. Ліберали переважно втекли з країни. Путін може зникнути, але йому на зміну, радше, прийдуть люди з таким самим досвідом роботи в таємній поліції або, можливо, в армії. І вона більше не зможе об'єднатися з міжнародною спільнотою, як було раніше.

Росія була причетна до жахливих вчинків останніх кількох десятиліть. Згадайте Грозний та Алеппо, не кажучи про Крим і Донбас. Тепер на них стоїть печатка Каїна. Братовбивство - найдавніший людський злочин. До 24 лютого 2022 року Росія ж вважала українців братами. Абсолютно невиправданий характер нападу Росії на Україну, її виняткова жорстокість, безсовісність російської брехні та погроз, гротескність її претензій на гегемонію в колишніх радянських республіках ускладнять її повернення до євразійського порядку.

Це буде найважче завдання американського державного управління в майбутньому - мати справу з Росією, що оговтується від поразок та принижень. Ослаблена, але все ще небезпечна. Ізольована, але не позбавлена співчуваючих або, принаймні, бажаючих співпрацювати зі світом людей. Стримування у початковій формі передбачало, що в СРСР домінує раціоналістична ідеологія, яка рано чи пізно помре через свою визнану нездатність принести користь.

Історія з Росією буде більше схожа на те, як мати справу з шаленим, пораненим звіром, який дряпає і кусає себе самого так само, як інших, у лещатах не тисячолітньої ідеології, а химерної комбінації націоналізму та нігілізму.

І все ж у Заходу не буде особливого вибору, крім як зміцнювати держави на периферії Росії, у Середній Азії, у Східній Європі, і сподіватися, всупереч надії, що нова "хвора людина Європи" якимось чином, і всупереч усьому, видужає. Тут не буде повернення до нормального життя чи колишнього статус-кво. Натомість дивимося на довге, добре озброєне та пильне очікування.

Переклад Gazeta.ua

×